Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на за намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.
Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.
У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.
Солдаты расстались с родными и близкими. Кто-то ушел на фронт от родителей, кто-то от жён и детей. Каждый из них метает побыстрее вернуться назад. Но для этого им нужно выстоять ещё в одном бою, потом ещё и ещё. С каждым шагом они становятся все ближе и ближе к победе. С каждым шагом они становятся ближе к дому и близким людям. Только сильные духом личности выдержать испытания, которые выпали на их долю. Находясь на войне, видя страшные события, они помнили о своей великой цели. Как пение соловья, солдаты слышали голоса своих близких. Мелодия, которая заставляла их быть сильными и смелыми, несмотря ни на что. «Нам ближе дом в родном краю». Мысль, которая согревала их изнутри, когда казалось, что сил больше не осталось.
Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на за намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.
Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.
У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.
Р. Ґюнсберґ – перший професор
Солдаты расстались с родными и близкими. Кто-то ушел на фронт от родителей, кто-то от жён и детей. Каждый из них метает побыстрее вернуться назад. Но для этого им нужно выстоять ещё в одном бою, потом ещё и ещё. С каждым шагом они становятся все ближе и ближе к победе. С каждым шагом они становятся ближе к дому и близким людям. Только сильные духом личности выдержать испытания, которые выпали на их долю. Находясь на войне, видя страшные события, они помнили о своей великой цели. Как пение соловья, солдаты слышали голоса своих близких. Мелодия, которая заставляла их быть сильными и смелыми, несмотря ни на что. «Нам ближе дом в родном краю». Мысль, которая согревала их изнутри, когда казалось, что сил больше не осталось.