леонтій войтович не відкидає можливості коронації данила романовича, яку міг здійснити імператор фрідріх іі гогенштауфен у відні 1237 р.[8]
1238 — розбив лицарів добжинського ордену в битві під дорогочином і повернув собі порубіжні з мазовією землі берестейщини[9]. того року
підкорив турово-пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу дмитра.
у грудні 1240 року воєвода дмитро очолив оборону києва від орд хана батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана
батия рушили на волинь та галич. у цей час данило не був на своїх землях — їздив в угорщину з сином левом сватати королівську доньку констанцію. коли отримав відмову, поїхав у польщу, де залишався до відходу татар. володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, дмитро переконав батия
йти на угрів.
повернувшись до галичини, данило змушений був придушувати боярський заколот. після цього його давній ворог ростислав михайлович кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя —
угорського короля.
у 1240-х роках данило на річці угорці заснував місто холм. сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з галича. на заклик данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. головною
спорудою холма стала велична й багато оздоблена церква іоана златоуста. зводилися й інші храми: кузьми та дем'яна, пресвятої богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під ярославом війська данила та його брата василька розбили полки чернігівського князя ростислава, галицьких бояр,
угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над галицько-волинським князівством. ця битва була однією з найбільших в історії русі xiii століття.
до того часу галицько-волинське князівство не було обкладене татарською даниною. після ярославської битви хан мауці
надіслав до данила посла з вимогою: «дай галич! ». данило, подумавши, відповів: «не півотчини своєї, але поїду до батия сам».
данило романович на пам'ятнику «тисячоліття росії» у великому новгороді
він був змушений поїхати до ханського двору в сараї і визнати
залежність від золотої орди. хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «зліше зла честь татарська». «данилови романовичю князю бывшу велику, обладавшу рускою землею, києвом й володимером й галичем». у
переговорах з батиєм данило добився від нього підтвердження своєї влади над галицько-волинським князівством, але не над києвом. до того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах батия на польщу, литву, угорщину та інколи платити данину.
добрі відносини з
татарами пішли, проте, на користь данилу романовичу: король угорщини бела iv погодився на шлюб своєї дочки констанції з сином данила, левом. цей родинний зв'язок спричинив участь данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. при цьому його син роман одружився з наступницею
трону австро-штирійського герцогства гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога фрідріха ii) данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з поляків) була невдалою.
у цей
час стала набирати силу литва під владою короля міндовга. данило пішов війною на литву, але міндовг замирився з ним, віддав за данилового сина шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста новгородок, слонім і волковийськ.
вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. він
проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках случ і горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (кременець і данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське
ополчення, шукав союзу з заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи іннокентія iv. папський посол плано карпіні дорогою в орду розмовляв з васильком про поєднання церков (1246). сам данило погодився прийняти від папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був
коронований в дорогочині.
леонтій войтович не відкидає можливості коронації данила романовича, яку міг здійснити імператор фрідріх іі гогенштауфен у відні 1237 р.[8]
1238 — розбив лицарів добжинського ордену в битві під дорогочином і повернув собі порубіжні з мазовією землі берестейщини[9]. того року
підкорив турово-пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу дмитра.
у грудні 1240 року воєвода дмитро очолив оборону києва від орд хана батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана
батия рушили на волинь та галич. у цей час данило не був на своїх землях — їздив в угорщину з сином левом сватати королівську доньку констанцію. коли отримав відмову, поїхав у польщу, де залишався до відходу татар. володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, дмитро переконав батия
йти на угрів.
повернувшись до галичини, данило змушений був придушувати боярський заколот. після цього його давній ворог ростислав михайлович кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя —
угорського короля.
у 1240-х роках данило на річці угорці заснував місто холм. сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з галича. на заклик данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. головною
спорудою холма стала велична й багато оздоблена церква іоана златоуста. зводилися й інші храми: кузьми та дем'яна, пресвятої богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під ярославом війська данила та його брата василька розбили полки чернігівського князя ростислава, галицьких бояр,
угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над галицько-волинським князівством. ця битва була однією з найбільших в історії русі xiii століття.
до того часу галицько-волинське князівство не було обкладене татарською даниною. після ярославської битви хан мауці
надіслав до данила посла з вимогою: «дай галич! ». данило, подумавши, відповів: «не півотчини своєї, але поїду до батия сам».
данило романович на пам'ятнику «тисячоліття росії» у великому новгороді
він був змушений поїхати до ханського двору в сараї і визнати
залежність від золотої орди. хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «зліше зла честь татарська». «данилови романовичю князю бывшу велику, обладавшу рускою землею, києвом й володимером й галичем». у
переговорах з батиєм данило добився від нього підтвердження своєї влади над галицько-волинським князівством, але не над києвом. до того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах батия на польщу, литву, угорщину та інколи платити данину.
добрі відносини з
татарами пішли, проте, на користь данилу романовичу: король угорщини бела iv погодився на шлюб своєї дочки констанції з сином данила, левом. цей родинний зв'язок спричинив участь данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. при цьому його син роман одружився з наступницею
трону австро-штирійського герцогства гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога фрідріха ii) данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з поляків) була невдалою.
у цей
час стала набирати силу литва під владою короля міндовга. данило пішов війною на литву, але міндовг замирився з ним, віддав за данилового сина шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста новгородок, слонім і волковийськ.
вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. він
проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках случ і горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (кременець і данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське
ополчення, шукав союзу з заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи іннокентія iv. папський посол плано карпіні дорогою в орду розмовляв з васильком про поєднання церков (1246). сам данило погодився прийняти від папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був
коронований в дорогочині.