У XVII-XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки було засновано перші 13 англійських колоній. Королівські грамоти надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали фундаментальні угоди, що укладалися самими колоністами.
Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії в середині XVIII ст. поділялися на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі, що вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Меріленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).
Очолювали колонії губернатори, які призначалися королем або власниками колоній чи обиралися всім населенням. У всіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накладати вето на прийняті ними законопроекти. Через високий майновий ценз виборчими правами користувалися від 2 до 10% населення.
У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві посідало вільне середнє і дрібне фермерство. У південних - велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці і білих, і рабів. До речі, перших негрів було завезено до Північної Америки з Африки на початку XVII ст., а до кінця XVIII ст. праця негрів заступила працю закабалених білих. У південних і центральних колоніях велике землеволодіння регулювалося нормами феодального права про майорат, невідчужуваність маєтку тощо. Проте феодалізм, як економічна система, не прижився в англійських колоніях. Не останню роль у цьому відіграла наявність вільних земель, що дозволяло незаможним колоністам іти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індіанців.
Натхненні ідеалами «природного права», переселенці, опинившись в ізоляції від іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Вже на кораблі «Травнева квітка», яким відпливли емігранти до Америки (1620 р.), було укладено угоду про об'єднання колоністів у єдину громаду, спільно вироблялися закони. Так діяли колоністи і згодом. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх хартіями. Так виникали колонії.
На республіканській за духом Півночі набули широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковній парафії. Уповноважені від міст і селищ складали щось на взірець парламенту колоній, який обирав губернатора.
На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.
Ідея об'єднання колоній у федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Потреба об'єднання зумовлювалася спільністю інтересів колоній у галузі торгівлі. Перший проект федерації розробив видатний американський вчений і політичний діяч Бенджамін Франклін у 1748 р. Але уряд Англії відхилив його: він волів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати. Колоністи мусили терпіти всілякі економічні утиски.
Незадоволення переросло у відкриту опозицію, коли Англія поклала на американські колонії тягар довільних податків і поборів. Особливо яскравим протестом було «Бостонське чаювання». Англія встановила податок на чай, що ввозився до колоній. 16 грудня 1773 р. у Бостонському порту обурені колоністи викинули в море весь чай з корабля, який прибув з метрополії. За це Англія закрила порт і позбавила бостонців права мати свої органи самоврядування.
Навесні 1775 р. колоністи розпочали військові дії проти Англії. Вони спромоглися створити армію, знайти талановитого командувача Джорджа Вашингтона, зібрати кошти для ведення війни. Решту зробили бажання перемогти і повна нездатність англійського уряду правильно оцінити ситуацію.
Війна колоній проти Англії мала революційний, визвольний характер. За своїми цілями і результатами, за рушійними силами війна за незалежність була своєрідною буржуазною революцією: вона ліквідувала пережитки феодалізму, насаджені у свій час Англією, напівфеодальні форми землеволодіння, зокрема спадкову оренду, майорат тощо.
Головними елементами революційної армії були фермери, ремісники, робітники. Керівництво революцією перебувало в руках купців і фабрикантів Півночі та плантаторів Півдня, чиї економічні інтереси збігалися.
У XVII-XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки було засновано перші 13 англійських колоній. Королівські грамоти надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали фундаментальні угоди, що укладалися самими колоністами.
Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії в середині XVIII ст. поділялися на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі, що вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Меріленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).
Очолювали колонії губернатори, які призначалися королем або власниками колоній чи обиралися всім населенням. У всіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накладати вето на прийняті ними законопроекти. Через високий майновий ценз виборчими правами користувалися від 2 до 10% населення.
У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві посідало вільне середнє і дрібне фермерство. У південних - велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці і білих, і рабів. До речі, перших негрів було завезено до Північної Америки з Африки на початку XVII ст., а до кінця XVIII ст. праця негрів заступила працю закабалених білих. У південних і центральних колоніях велике землеволодіння регулювалося нормами феодального права про майорат, невідчужуваність маєтку тощо. Проте феодалізм, як економічна система, не прижився в англійських колоніях. Не останню роль у цьому відіграла наявність вільних земель, що дозволяло незаможним колоністам іти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індіанців.
Натхненні ідеалами «природного права», переселенці, опинившись в ізоляції від іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Вже на кораблі «Травнева квітка», яким відпливли емігранти до Америки (1620 р.), було укладено угоду про об'єднання колоністів у єдину громаду, спільно вироблялися закони. Так діяли колоністи і згодом. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх хартіями. Так виникали колонії.
На республіканській за духом Півночі набули широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковній парафії. Уповноважені від міст і селищ складали щось на взірець парламенту колоній, який обирав губернатора.
На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.
Ідея об'єднання колоній у федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Потреба об'єднання зумовлювалася спільністю інтересів колоній у галузі торгівлі. Перший проект федерації розробив видатний американський вчений і політичний діяч Бенджамін Франклін у 1748 р. Але уряд Англії відхилив його: він волів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати. Колоністи мусили терпіти всілякі економічні утиски.
Незадоволення переросло у відкриту опозицію, коли Англія поклала на американські колонії тягар довільних податків і поборів. Особливо яскравим протестом було «Бостонське чаювання». Англія встановила податок на чай, що ввозився до колоній. 16 грудня 1773 р. у Бостонському порту обурені колоністи викинули в море весь чай з корабля, який прибув з метрополії. За це Англія закрила порт і позбавила бостонців права мати свої органи самоврядування.
Навесні 1775 р. колоністи розпочали військові дії проти Англії. Вони спромоглися створити армію, знайти талановитого командувача Джорджа Вашингтона, зібрати кошти для ведення війни. Решту зробили бажання перемогти і повна нездатність англійського уряду правильно оцінити ситуацію.
Війна колоній проти Англії мала революційний, визвольний характер. За своїми цілями і результатами, за рушійними силами війна за незалежність була своєрідною буржуазною революцією: вона ліквідувала пережитки феодалізму, насаджені у свій час Англією, напівфеодальні форми землеволодіння, зокрема спадкову оренду, майорат тощо.
Головними елементами революційної армії були фермери, ремісники, робітники. Керівництво революцією перебувало в руках купців і фабрикантів Півночі та плантаторів Півдня, чиї економічні інтереси збігалися.
Сыновья Ярослава Мудрого и их жены:
Владимир Ярославич, был новгородским князем, был женам на Болеславе Святославовне.
Изяслав Ярославич, княжил в Турове, был женат на Гертруде Польской.
Святослав Ярославич, княжил в Чернигове, женат на Оде Штаденской - немецкой принцессе.
Всеволод Ярославич, князь Переяславл-Залесского и Ростове, женат на 1) Мономахине 2) Анне Половецкой.
Вячеслав Ярославич княжил в Смоленске, не был женат, рано умер.
Игорь Ярославич, княжил в Смоленске, есть дети, но сведений о женах нет.