в начале 20-х годов XIX века на территории Старшего жуза отсутствовала единая власть. Казахи Присырдарьинско-го края особую надежду возлагали на влиятельного хана Арынгазы. Но по пути в Петербург он был схвачен представителями царской администрации и отправлен в ссылку в город Калугу. Россия не была заинтересована в появлении авторитетных и влиятельных казахских ханов. Более того, в это время готовился проект ликвидации ханской власти в Младшем и Среднем жузах.
В этих условиях часть казахов Семиречья и Южного Казахстана по многим причинам начала принимать российское подданство. Местное казахское население часто беспокоили вторжения со стороны среднеазиатских государств, в первую очередь, Коканда и Хивы. Казахи данного региона были заинтересованы в беспошлинной торговле с Россией. Регион был поделен на сферы влияния нескольких маловлиятельных султанов. Отсутствовала крепкая объединительная сила противостоять внутренним раздорам и внешней агрессии. Для царского правительства сложилась самая благоприятная ситуация для постепенной колонизации края. С одной стороны, часть казахов была готова к присоединению, с другой — царизм больше не мог дальше ждать
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»
в начале 20-х годов XIX века на территории Старшего жуза отсутствовала единая власть. Казахи Присырдарьинско-го края особую надежду возлагали на влиятельного хана Арынгазы. Но по пути в Петербург он был схвачен представителями царской администрации и отправлен в ссылку в город Калугу. Россия не была заинтересована в появлении авторитетных и влиятельных казахских ханов. Более того, в это время готовился проект ликвидации ханской власти в Младшем и Среднем жузах.
В этих условиях часть казахов Семиречья и Южного Казахстана по многим причинам начала принимать российское подданство. Местное казахское население часто беспокоили вторжения со стороны среднеазиатских государств, в первую очередь, Коканда и Хивы. Казахи данного региона были заинтересованы в беспошлинной торговле с Россией. Регион был поделен на сферы влияния нескольких маловлиятельных султанов. Отсутствовала крепкая объединительная сила противостоять внутренним раздорам и внешней агрессии. Для царского правительства сложилась самая благоприятная ситуация для постепенной колонизации края. С одной стороны, часть казахов была готова к присоединению, с другой — царизм больше не мог дальше ждать
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»