зделать тест по истории Что из перечисленного можно отнести к характеристике нестяжателей, а что — иосифлян?
Характеристики
А) главой религиозного течения был Иосиф Волоцкий
Б) главой религиозного течения был Нил Сорский
В) вероотступников необходимо казнить
Г) церкви необходимо отказаться от земельных владений
Д) вероотступников необходимо переубеждать, а не казнить
Е) церковь должна владеть землями и другой собственностью
Течения
1)нестяжатели
2) иосифляне
2. Как называется течение в христианстве, отклоняющееся от официального церковного учения?
3.Как называлась политика государя, которую активно осуждал в своих проповедях митрополит Филипп в середине XVI в.?
4.Первым патриархом Московским и Всея Руси был
а) Иов
б) Иеремия
в) Иосиф
г) Павел
5.Прочитайте отрывок из документа и ответьте на во Даром священник ни одной обедни, ни панихиды не служит. Да чтобы служить со своими и вином, и тимьяном, и свечами, и кутьёю, и кануном, притом вечно, пока монастырь Пречистой стоит, — для этого священникам, клирошанам и всей братии нужно ежечасно иметь попечение, как и обо всём, что для этого понадобится… Надобно приготовлять церковные вещи, святые иконы, и святые сосуды, и книги, и ризы, братию кормить, и поить, и одевать, и обувать, и удовлетворять иные всякие нужды, опекать и кормить нищих, и странников, и путешествующих».
1) Кто, по вашему мнению, был автором данного послания Иосиф Волоцкий или Нил Сорский?
2) Назовите последователей религиозного течения, которое возглавлял Нил Сорский.
3) В каком веке состоялся церковный собор, на котором решались споры между последователями Иосифа Волоцкого и Нила Сорского?

Відповідь:

Пояснення:

Після перетворення 1867 року Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську монархію Галичина і Буковина ввійшли до її австрійської частини, а Закарпаття — до угорської. До нового австро-угорського компромісу додався австро-польський, який розширив політичні права поляків у краї. Відтоді намісника Галичини обов'язково мали призначати з числа польської аристократії. Внаслідок непропорційності виборчої системи українські посли Галицького сейму, який розпочав роботу 1861 р., здобули лише 15 % депутатських місць, чого було недостатньо для спротиву полонізації краю. І це при тому, що населення Східної Галичини у другій половині XIX ст. майже на 2/3 складалося з українців, на 1/3 — з поляків, євреїв, німців і вірменів разом.

У листопаді 1916 р. імператор Карл І проголосив незалежність Польщі. На початку 1917 р. стало очевидним, що Галичину віддадуть до Польської держави. Серед українського населення запанувало обурення.

Революційні події 1917-1918 рр. у Наддніпрянщині справили великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, попри кордони, які їх розділяли. Маючи багаті традиції визвольних змагань, західні українці посилили боротьбу за національно-державне відродження краю. Досягненню їх віковічної мети сприяло і міжнародне становище.

Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Щоб запобігти цьому, українські військовики протягом вересня заснували у Львові таємний старшинський гурток — Центральний військовий комітет (ЦВК), який вирішив «боротися під знаменом соборної України».

16 жовтня цісар Карл I, прагнучи врятувати монархію, видав маніфест, в якому обіцяв перетворити Австрію на союз національних держав. 18 жовтня у Львові зібралася Українська конституанта, що мала розв'язати питання державно-правового становища українських земель Австро-Угорщини. До неї входили українські депутати, представники політичних партій, греко-католицькі ієрархи. Українська конституанта проголосила себе Українською Національною Радою та 19 жовтня одноголосно ухвалила постанову про створення на українській етнографічній території в Австро-Угорщині Української держави. Того ж дня на першому засіданні Української Національної Ради було обрано президента і створено три делегації: репрезентативну і виконавчу на чолі з Євгеном Петрушевичем у Відні, буковинську під проводом Омеляна Поповича у Чернівцях і галицьку — у Львові.

Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31 жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні, проводячи час за безплідними переговорами з представниками Габсбурзької монархії, що конає.

Тим часом у Львові галицька делегація УНРади просила австрійського намісника передати владу в краї саме їй, а не полякам. Але у відповідь почула відмову та обіцянки. За таких обставин ініціативу перебрав ЦВК, який вустами свого керівника сотника УСС Дмитра Вітовського заявив, що до виконання військового перевороту все підготовлено і вже неможливо його відкласти, бо наступного дня українці можуть бути вже безсилі супроти польської переваги. Така рішучість і впевненість провідника майбутнього виступу змусила навіть тих учасників наради, які досі вагалися, погодитися з його аргументами. Було вирішено взяти владу в Львові та краї вночі з 31 жовтня на 1 листопада. Штаб збройного повстання очолив ЦВК, реорганізований в Українську генеральну команду (УГК).

Перебіг бойових дій

Перебіг бойових дій на початку 1919 р.

Польсько-українська війна в Галичині 1918—1919 років почалася 1 листопада 1918 р. збройним виступом проти української влади у Львові об'єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Чеслава Мончинського. Такі ж місцевого характеру повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та інших містах, переважно користуючись прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 р. українськими військовими частинами.

Активна військова підтримка польського повстання у Львові краківськими поляками і варшавським урядом спричинили початок війни між Польщею і ЗУНР. Військову до польському повстанню до кінця 1918 р. подавала головно польська Західна Галичина, а від січня 1919 р. — уся польська держава. Перемогу Польщі в цій війні зумовили у 1919 р. дивізії генерала Юзефа Галлера, сформовані у Франції під приводом війни з більшовиками

Объяснение:

Во-первых, войско Спартака было всё-таки не армией, и им было тяжело сражаться с подготовленными римскими легионами. Во-вторых, - антисанитария. Бойцы Спартака в большинстве своём были рабами, не следили за гигиеной, что вызывало инфекционные заболевания. Так же в его войске не было грамотных полководцев, что так же было в пользу Римской Империи. Ну и напоследок, войско Спартака разделилось на две части. Одна вместе с Криксом хотела напасть Рим, а наш прославленный гладиатор хотел вернуться домой. В итоге войско оказалось разделено, и римским легионам оставалось только добить его.