ответ:У 1870 р. скориставшись франко-прусською війною, Росія відмовилася виконувати умови Паризького договору (1856) про заборону тримати на Чорному морі військово-морський флот. В 1871 р. в Лондоні відбулася міжнародна конференція, яка визнала це право. Це був успіх російської дипломатії. Надалі Росія лише прагнула зміцнити своє міжнародне становище. У літку 1875 р. спалахнуло повстання в Боснії та Герцеговині, яке започаткувало східну кризу. У квітні 1877 р. Росія, яка підтримувала визвольний рух балканських країн, оголосила війну Туреччині. В травні у війну проти Туреччини виступила Румунія. Наприкінці червня 1877 р. російська армія здобула столицю Болгарії місто Тирново. У липні вона захопила Шипкинський перевал, а в листопаді захопила фортецю Плевну. У грудні російські війська, які очолював Йосип Гурка визволили Софію. У січні 1878 р. росіяни перейшли Балканські гори. У битві під Філіппополем (Пловдив) турецьке військо було розбите. Згодом російська армія захопила Адріанополь. Лише втручання Англії та Австро-Угорщини врятувало Туреччину від повного розгрому. 19 лютого 1878 р. в містечку Сан-Стефано було підписано мирний договір, який передбачав створення автономного князівства Болгарії, визнання незалежності Румунії, Сербії та Чорногорії, передачу Росії Південної Бессарабії, а Румунії – Північної Добруджі, в Азії Росія отримувала міста Ардаган, Карс, Батум, Баязет. Англія та Австро-Угорщина були невдоволені договором і зажадали перегляду його умов. Росія змушена були погодитися на ці умови, оскільки вони погрожували їй війною. Влітку 1878 р. в Берліні відбулося засідання конгресу. Згідно із його рішеннями Болгарія була поділена на три частини, і лише Північна Болгарія отримувала незалежність. Територіальні здобутки Чорногорії та Сербії зменшувалися. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Англія отримувала острів Кіпр. У Закавказзі за Росією залишалися лише Карс, Ардаган і Батум.
ответ:У 1870 р. скориставшись франко-прусською війною, Росія відмовилася виконувати умови Паризького договору (1856) про заборону тримати на Чорному морі військово-морський флот. В 1871 р. в Лондоні відбулася міжнародна конференція, яка визнала це право. Це був успіх російської дипломатії. Надалі Росія лише прагнула зміцнити своє міжнародне становище. У літку 1875 р. спалахнуло повстання в Боснії та Герцеговині, яке започаткувало східну кризу. У квітні 1877 р. Росія, яка підтримувала визвольний рух балканських країн, оголосила війну Туреччині. В травні у війну проти Туреччини виступила Румунія. Наприкінці червня 1877 р. російська армія здобула столицю Болгарії місто Тирново. У липні вона захопила Шипкинський перевал, а в листопаді захопила фортецю Плевну. У грудні російські війська, які очолював Йосип Гурка визволили Софію. У січні 1878 р. росіяни перейшли Балканські гори. У битві під Філіппополем (Пловдив) турецьке військо було розбите. Згодом російська армія захопила Адріанополь. Лише втручання Англії та Австро-Угорщини врятувало Туреччину від повного розгрому. 19 лютого 1878 р. в містечку Сан-Стефано було підписано мирний договір, який передбачав створення автономного князівства Болгарії, визнання незалежності Румунії, Сербії та Чорногорії, передачу Росії Південної Бессарабії, а Румунії – Північної Добруджі, в Азії Росія отримувала міста Ардаган, Карс, Батум, Баязет. Англія та Австро-Угорщина були невдоволені договором і зажадали перегляду його умов. Росія змушена були погодитися на ці умови, оскільки вони погрожували їй війною. Влітку 1878 р. в Берліні відбулося засідання конгресу. Згідно із його рішеннями Болгарія була поділена на три частини, і лише Північна Болгарія отримувала незалежність. Територіальні здобутки Чорногорії та Сербії зменшувалися. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Англія отримувала острів Кіпр. У Закавказзі за Росією залишалися лише Карс, Ардаган і Батум.
Объяснение:
Объяснение:
После поражения ГКЧП16 (19-21 августа 1991 г.) децентрализация
политической системы СССР и демонтаж союзной государственности
приняли необратимый характер. В конце августа – начале сентября 1991 г.
была приостановлена деятельность КПСС и Съезда народных депутатов
СССР. Тогда же практически все союзные республики провозгласили свою
независимость. Советский Союз фактически прекратил свое существование,
на бумаге сохраняясь до декабря 1991 г.
Таким образом, демократизация политической системы СССР во
второй половины 1980-х гг., изначально направленная на совершенствование
системы управления и активизацию человеческого фактора, в условиях
тяжелой социально-экономической ситуации и слабой центральной власти,
стала одним из факторов кризиса союзной государственности, который, в
свою очередь, привел к разрушению Союза ССР.