1) Верденский договор был заключен в августе 843 г. в г. Вердене тремя сыновьями Людовика Благочестивого. В силу этого договора единая дотоле Каролингская монархия была разделена на 3 части, причем старший брат, Лотарь, получил, с императорским титулом, Италию и области фризов, рейнских франков, швабов, романских племен лионской Галлии и Прованса, лежащие на востоке Франции широкой полосой от Немецкого моря вдоль левого берега Рейна и Альп до Средиземного моря.
-
2) Верденский договор — это соглашение 843 года, разделившее государство Карла Великого на три части между его наследниками. Именно оно положило начало формированию современного облика Западной Европы. Великое наследство. Людовик I Благочестивый (сын Карла Великого) обнародовал в Аахене в 817 году акт «О порядке в Империи».
-
3) Условия Верденского договора. Согласно условиям договора, Лотере было разрешено сохранить титул императора, но он больше не имел реальной власти над своими братьями.
-
4) Земли империи Карла Великого после заключения Верденского договора были разделены между его внуками и образовались три королевства: Западно-Франкское, Восточно-Франкское и Срединное, правитель которого сохранил за собой императорский титул. Срединное королевство в свою очередь в 855 году распалось на 3 части — Италию, Лотарингию и Прованс. В 884 году Карлу III Толстому удалось на время восстановить единую Каролингскую империю, но объединение оказалось недолговечным, и уже в конце 887 года Карл был смещён, а империя окончательно распалась на несколько королевств. Хотя короли Италии несколько раз принимали императорский титул, но властью над всей территорией бывшей империи они не обладали. Последний император, Беренгар I, умер в 924 году.
Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення і християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської імперії, тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх країн, племен і держав Західної Європи. Церква була не тільки чільним політичним інститутом, а й мала домінуючий вплив безпосередньо на свідомість населення. В умовах важкого і мізерного життя, на тлі вкрай обмежених і малодостовірних знань про навколишній світ, Церква пропонувала людям струнку систему знань про світ, його устрій, діючих в ньому силах. Ця картина світу цілком визначала менталітет віруючих селян і городян і грунтувалася на образах і тлумаченнях Біблії. Все культурне життя європейського суспільства цього періоду в значній мірі визначалося християнством. Величезну роль в житті суспільства того часу відігравало чернецтво: ченці брали на себе зобов'язання «відходу зі світу» , безшлюбності, відмови від майна. Однак уже в VI столітті монастирі перетворилися в сильні, нерідко - дуже багаті центри, що володіють рухомим і нерухомим майном. Багато монастирів були центрами освіти і культури. Однак не слід думати, що становлення християнської релігії в країнах Західної Європи проходило гладко, без труднощів і протиборства у свідомості людей зі старими язичницькими віруваннями населення було традиційно прихильне до язичницьких культів і проповідей і опису житія святих було недостатньо для навернення його в справжню віру. У нову релігію звертали за до державної влади. Однак і довгий час після офіційного визнання єдиної релігії, духовенству доводилося боротися зі стійкими пережитками язичництва в середовищі селянства. Церква знищувала капища і ідолів, забороняла поклонятися божкам і здійснювати жертвопринесення, влаштовувати язичницькі свята і ритуали. Суворі покарання погрожували тим, хто займався ворожіннями, віщуваннями, заклинаннями або просто вірив в них. Багато язичницьких звичаїв, проти яких боролася церква, були явно аграрного Походження. Так , в «переліку забобонів і язичницьких звичаїв», складеного у Франції в VIII столітті, згадуються «борозни навколо сіл» і про «ідола, по полях носимому» . Подолати прихильність, до такого роду ритуалів, було нелегко, тому церква пішла на збереження деяких язичницьких обрядів, надавши цим діям забарвлення офіційних церковних ритуалів. Так, щорічно на Трійцю влаштовувалися процесії "хресного ходу «по полях з молінням про врожай замість язичницького»носіння ідола".
1) Верденский договор был заключен в августе 843 г. в г. Вердене тремя сыновьями Людовика Благочестивого. В силу этого договора единая дотоле Каролингская монархия была разделена на 3 части, причем старший брат, Лотарь, получил, с императорским титулом, Италию и области фризов, рейнских франков, швабов, романских племен лионской Галлии и Прованса, лежащие на востоке Франции широкой полосой от Немецкого моря вдоль левого берега Рейна и Альп до Средиземного моря.
-
2) Верденский договор — это соглашение 843 года, разделившее государство Карла Великого на три части между его наследниками. Именно оно положило начало формированию современного облика Западной Европы. Великое наследство. Людовик I Благочестивый (сын Карла Великого) обнародовал в Аахене в 817 году акт «О порядке в Империи».
-
3) Условия Верденского договора. Согласно условиям договора, Лотере было разрешено сохранить титул императора, но он больше не имел реальной власти над своими братьями.
-
4) Земли империи Карла Великого после заключения Верденского договора были разделены между его внуками и образовались три королевства: Западно-Франкское, Восточно-Франкское и Срединное, правитель которого сохранил за собой императорский титул. Срединное королевство в свою очередь в 855 году распалось на 3 части — Италию, Лотарингию и Прованс. В 884 году Карлу III Толстому удалось на время восстановить единую Каролингскую империю, но объединение оказалось недолговечным, и уже в конце 887 года Карл был смещён, а империя окончательно распалась на несколько королевств. Хотя короли Италии несколько раз принимали императорский титул, но властью над всей территорией бывшей империи они не обладали. Последний император, Беренгар I, умер в 924 году.
Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення і християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської імперії, тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх країн, племен і держав Західної Європи. Церква була не тільки чільним політичним інститутом, а й мала домінуючий вплив безпосередньо на свідомість населення. В умовах важкого і мізерного життя, на тлі вкрай обмежених і малодостовірних знань про навколишній світ, Церква пропонувала людям струнку систему знань про світ, його устрій, діючих в ньому силах. Ця картина світу цілком визначала менталітет віруючих селян і городян і грунтувалася на образах і тлумаченнях Біблії. Все культурне життя європейського суспільства цього періоду в значній мірі визначалося християнством. Величезну роль в житті суспільства того часу відігравало чернецтво: ченці брали на себе зобов'язання «відходу зі світу» , безшлюбності, відмови від майна. Однак уже в VI столітті монастирі перетворилися в сильні, нерідко - дуже багаті центри, що володіють рухомим і нерухомим майном. Багато монастирів були центрами освіти і культури. Однак не слід думати, що становлення християнської релігії в країнах Західної Європи проходило гладко, без труднощів і протиборства у свідомості людей зі старими язичницькими віруваннями населення було традиційно прихильне до язичницьких культів і проповідей і опису житія святих було недостатньо для навернення його в справжню віру. У нову релігію звертали за до державної влади. Однак і довгий час після офіційного визнання єдиної релігії, духовенству доводилося боротися зі стійкими пережитками язичництва в середовищі селянства. Церква знищувала капища і ідолів, забороняла поклонятися божкам і здійснювати жертвопринесення, влаштовувати язичницькі свята і ритуали. Суворі покарання погрожували тим, хто займався ворожіннями, віщуваннями, заклинаннями або просто вірив в них. Багато язичницьких звичаїв, проти яких боролася церква, були явно аграрного Походження. Так , в «переліку забобонів і язичницьких звичаїв», складеного у Франції в VIII столітті, згадуються «борозни навколо сіл» і про «ідола, по полях носимому» . Подолати прихильність, до такого роду ритуалів, було нелегко, тому церква пішла на збереження деяких язичницьких обрядів, надавши цим діям забарвлення офіційних церковних ритуалів. Так, щорічно на Трійцю влаштовувалися процесії "хресного ходу «по полях з молінням про врожай замість язичницького»носіння ідола".
Объяснение: