Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна), тих, що роблять виникнення цього явища „можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:
1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;
2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;
3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Необхідність виникнення козацтва зумовлена:
1) зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;
2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;
3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.
+Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш, осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо). У Тому термін «протистояння», поширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбувалося формування козацтва. Цей маргінальний населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою, та хліборобською цивілізаціями.
Самым типичным художником праздничной Венеции считается Паоло Веронезе (1528-1588). В творчестве Паоло Калиари, прозванного по месту рождения в городе Верона Веронезе, получила наибольшее воплощение вся сила и блеск венецианской декоративно-монументальной живописи маслом.
В 1550-х гг. Веронезе перебрался в Венецию и, в короткий срок, обобщив византийские, греческие и венецианские достижения, и получил много заказов на украшение церквей, а также Дворца дожей. Он сумел передать в своих произведениях чисто венецианскую любовь к праздничной, красивой атрибутике, пышной архитектуре, дорогому убранству, роскоши тканей и нарядов, пирам и процессиям. Веронезе был одним из протеже Тициана, и даже стал заложником его соперничества с Тинторетто.
Веронезе Автопортрет
Веронезе был живописец до мозга костей, талантливый и простодушный, «лев живописи», пленяющий щедростью своего таланта, так говорили его современники. Для его живописи характерны легкий рисунок и изящество формы в сочетании с изысканным колоритом, основанным на сочетаниях чистых насыщенных цветов и тончайших оттенков, объединенных общим серебристым тоном, словно пронизанным светом.
Завораживающая живопись Веронезе имела немало поклонников – в 1576 г. Веронезе стал официальным художником Венецианской республики, после смерти Тициана.
В первый период Веронезе прославился монументальными росписями потолка церкви Сан-Себастьяно (1556-57), во Дворце дожей (1578-85), виллы Барбаро-Вольпе в Мазере (1560-61)
Объяснение:
Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між якими досить умовна), тих, що роблять виникнення цього явища „можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:
1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;
2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;
3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Необхідність виникнення козацтва зумовлена:
1) зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;
2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;
3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар.
+Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш, осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо). У Тому термін «протистояння», поширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбувалося формування козацтва. Цей маргінальний населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою, та хліборобською цивілізаціями.
Объяснение:
Самым типичным художником праздничной Венеции считается Паоло Веронезе (1528-1588). В творчестве Паоло Калиари, прозванного по месту рождения в городе Верона Веронезе, получила наибольшее воплощение вся сила и блеск венецианской декоративно-монументальной живописи маслом.
В 1550-х гг. Веронезе перебрался в Венецию и, в короткий срок, обобщив византийские, греческие и венецианские достижения, и получил много заказов на украшение церквей, а также Дворца дожей. Он сумел передать в своих произведениях чисто венецианскую любовь к праздничной, красивой атрибутике, пышной архитектуре, дорогому убранству, роскоши тканей и нарядов, пирам и процессиям. Веронезе был одним из протеже Тициана, и даже стал заложником его соперничества с Тинторетто.
Веронезе Автопортрет
Веронезе был живописец до мозга костей, талантливый и простодушный, «лев живописи», пленяющий щедростью своего таланта, так говорили его современники. Для его живописи характерны легкий рисунок и изящество формы в сочетании с изысканным колоритом, основанным на сочетаниях чистых насыщенных цветов и тончайших оттенков, объединенных общим серебристым тоном, словно пронизанным светом.
Завораживающая живопись Веронезе имела немало поклонников – в 1576 г. Веронезе стал официальным художником Венецианской республики, после смерти Тициана.
В первый период Веронезе прославился монументальными росписями потолка церкви Сан-Себастьяно (1556-57), во Дворце дожей (1578-85), виллы Барбаро-Вольпе в Мазере (1560-61)