Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
1. ива́н ю́рьевич москви́тин (годы рождения и смерти неизвестны) — землепроходец, атаман пеших казаков. в 1639 году с отрядом казаков первым из европейцев достиг охотского моря, открыл его побережье и сахалинский залив. 2. василий поярков совершил вполне доказанное 12 недельное (3 месячное) плавание вдоль юго-западных берегов охотского моря от устья амура до устья ульи, где попав в шторм, зазимовал осенью 1645 года. здесь уже в 1639 году ступала нога " человека" ивана москвитина, а местные народы платили дань московскому "белому царю". затем через реку мая казаки пояркова начали свое возвращение домой. в якутск в 1646 году вернулось по разным данным 20[3], 33[4] или 52 казака [5] из экспедиции пояркова. прямые цели похода не были достигнуты, однако российские власти получили ценные сведения о пройденных территориях. 3. ерофей павлович хабаров остался в как один из первых исследователей приамурья; он пришел в эти земли следом за василием поярковым. 4. семён ива́нович дежнёв (ок. 1605, великий устюг — нач. 1673, москва) — мореход, землепроходец, путешественник, исследователь северной и восточной сибири. 5. попо́в федот алексеев (xvii в.) , землепроходец и мореход. в 1648 совместно с с. и. дежнёвым прошёл морем из устья реки колыма в анадырский залив.. 6. влади́мир васи́льевич атла́сов — землепроходец, сибирский казак, исследователь камчатки. 7. пянда (пенда) — землепроходец, открывший в 1623 году реку лену. 8. васи́лий ермола́евич буго́р (около 1600 — 1668, устье анадыря) — казачий десятник, первопроходец сибири. человек незнатного происхождения, простой казак. открывал новые земли в сибири и на дальнем востоке. 9. пётр ива́нович беке́тов (около 1600 года — предполож. 1655—1661) — путешественник, землепроходец, воевода, исследователь сибири, основатель некоторых сибирских городов, таких как якутск, чита, нерчинск. 10. михаил васильевич стадухин -1666) - землепроходец, исследователь северо-восточной сибири, одним из первых достиг рек колымы, анадыря, пенжины и гижиги и северной части охотского моря. 11. иван иванович ребров — казачий пятидесятник, первооткрыватель земель северной якутии (от устья лены до индигирки) .
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.