Своё детство и юность провёл при дворе отца Всеволода Ярославича в Переяславле-Южном. Постоянно возглавлял отцовскую дружину, осуществлял далёкие походы, воевал против половцев.
В 1076 году вместе с Олегом Святославичем участвовал в походе в полякам против чехов, также дважды ходил с отцом и Святополком Изяславичем против Всеслава Полоцкого. Во время второго похода произошло первое использование наёмного войска из половцев для междоусобной войны[6]. На момент смерти Святослава Ярославича (декабрь 1076 года) был смоленским князем.
В 1078 году его отец стал киевским князем, а Владимир Мономах получил Чернигов. В 1080 году отбил набег половцев на черниговские земли, нанёс поражение кочевникам-торкам.
В начале 1080-х подавил восстание вятичей, произведя два похода (две подряд зимы между 1078 и 1084 годами).
В 1093 году после смерти отца, великого князя Всеволода, имел возможность занять киевский престол, но, не желая войны, не препятствовал двоюродному брату Святополку занять престол, сказав: «Если сяду на столе отца своего, то буду воевать со Святополком, так как стол этот был его отца». Сам же остался княжить в Чернигове. Однако, Владимир сохранил свою власть в Ростове и распространил её на Смоленск (1097). Также ему удалось не допустить замены своего сына Мстислава в Новгороде сыном Святополка (1102) и тем самым он нарушил традицию, по которой в Новгороде княжил старший сын киевского князя.
Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська
Своё детство и юность провёл при дворе отца Всеволода Ярославича в Переяславле-Южном. Постоянно возглавлял отцовскую дружину, осуществлял далёкие походы, воевал против половцев.
В 1076 году вместе с Олегом Святославичем участвовал в походе в полякам против чехов, также дважды ходил с отцом и Святополком Изяславичем против Всеслава Полоцкого. Во время второго похода произошло первое использование наёмного войска из половцев для междоусобной войны[6]. На момент смерти Святослава Ярославича (декабрь 1076 года) был смоленским князем.
В 1078 году его отец стал киевским князем, а Владимир Мономах получил Чернигов. В 1080 году отбил набег половцев на черниговские земли, нанёс поражение кочевникам-торкам.
В начале 1080-х подавил восстание вятичей, произведя два похода (две подряд зимы между 1078 и 1084 годами).
В 1093 году после смерти отца, великого князя Всеволода, имел возможность занять киевский престол, но, не желая войны, не препятствовал двоюродному брату Святополку занять престол, сказав: «Если сяду на столе отца своего, то буду воевать со Святополком, так как стол этот был его отца». Сам же остался княжить в Чернигове. Однако, Владимир сохранил свою власть в Ростове и распространил её на Смоленск (1097). Также ему удалось не допустить замены своего сына Мстислава в Новгороде сыном Святополка (1102) и тем самым он нарушил традицию, по которой в Новгороде княжил старший сын киевского князя.
Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська