на территории нашего отечества первобытный человек появился в период раннего палеолита – древнекаменного века (примерно 700 тыс. лет назад). за-селение шло с юга, о чем свидетельствуют археологические находки. так, в районе житомира и на днестре найдены следы пребывания древних людей 500-300 тыс. лет назад. стоянки людей сред-него палеолита (100-35 тыс. лет до н.э.) обнаружены на территории россии: на средней и нижней волге и в других местах. поселения эти были сравнительно малочисленны и располагались на значительном расстоянии друг от друга.
в период позднего палеолита (35-10 тыс. лет до н.э.) на смену человеку умелому (homo habilis) приходит человек разумный (homo sapiens), первобытное стадо заменяется более высокой формой организации общества – родовой общиной.
уникальным памятником эпохи позднего палеолита является сунгирьская (близ владимира) культура. археологические находки рассказывают о внешнем облике, одежде, материальной куль-туре и ритуальных обрядах того времени.
древние люди занимались собирательством, охотой, рыболовством (присваивающее хозяй-ство), а позже – земледелием и скотоводством (производящее хозяйство). мотыжное земледелие (вручную мотыгой без тягловой силы) позже было заменено плужным – в плуг запрягались лоша-ди или волы.
в эпоху бронзового века (iii-ii тыс. лет до н.э.) началась специализация производящего хо-зяйства. на севере в качестве основного занятия остаются охота и рыболовство, в степной полосе кочевое скотоводство и земледелие.
с появлением железного топора (i тыс. лет до н.э.) стало возможным расчищать участки леса под пашню, земледелие продвигалось все дальше на север.
применение металлических (медных, бронзовых, железных) орудий труда повысило произ-водительность всех видов хозяйственной деятельности людей. из охотничьих и земледельческих племен выделяются скотоводческие. это было первое крупное общественное разделение труда.
появление металлов, в особенности применение железа, способствовало развитию ремесел. второе крупное общественное разделение труда произошло, когда ремесло отделилось от земле-делия. это к производству излишков продукции, которые шли на торговый обмен не только внутри племени и на его границах, но и с более дальними племенами. усилился процесс имущественной дифференциации.
До них належала пануюча соціальна група: боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення. Розвиток князівського домену в Галицькій землі мав свої особливості. Складність утворення в Галичині князівського домену полягала, по-перше, в тому, що він почав складатися вже тоді, коли більшу частину общинних земель було захоплено боярами і для князівських володінь коло вільних земель було обмежене. По-друге, князь, намагаючись здобути підтримку в місцевих феодалів, роздавав їм частину своїх земель, унаслідок чого князівський домен зменшувався, а бояри, отримавши земельні держання, часто перетворювали їх у спадкові володіння. По-третє, основна маса вільних общинників уже перебувала у залежності від боярської вотчини, у зв'язку з чим князівський домен потребував робочої сили. Князі могли приєднати до свого домену лише землі общин, які не були захоплені боярами. На Волині, навпаки, князівський домен об'єднав переважну більшість общинних земель, і лише згодом з нього почали виокремлюватися та зміцнюватися місцеві бояри. Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства відігравало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Боярство не було однорідним. Воно поділялося на крупне, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу - "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).
До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.
Селянство
Селянство складало основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували оброк державі в особі князя. Серед форм селянського володіння землею переважало общинне землеволодіння, що пізніше отримало назву "дворище". "Дворище" як об'єднання кількох селян-общинників із розпадом общини поступово розділялося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого землеволодіння супроводжувався посиленням економічної залежності селян і появою ренти. Першою формою вираження такої залежності селян була данин а. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.
Данина, що накладалася на "дим", "плуг", не мала конкретних розмірів, і її збирали шляхом "полюддя". Крім того, общинники виконували підводну і військову повинності, а також мали будувати й ремонтувати дороги, укріплення, замки. Об'єкти сільського господарства обкладались оброком, який стягувався не лише продуктами, а й грошима. Грошовий оброк у Галицько-Волинському князівстві отримує назву "чинш", а селян називають "чиншовиками".
Жителі приміських сіл у більшості не були корінним населенням. Вони були посаджені на землю князями чи боярами. Села ці поділялися на сотні й десятки, а їхніх жителів називали "сотенними". За право користування землею та інвентарем вони зобов'язані були виконувати феодальні повинності, обробляти землю, сплачувати оброк, будувати та ремонтувати міські укріплення, нести службу з охорони міста тощо. Приміські сотні об'єднувалися в тисячі на чолі з тисяцьким.
До вільних належав а також більша части на міського населення. Соціальний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою влади князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх привілеїв.
Існували купецькі об'єднання — гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпоративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій
Залежні
До них належали холопи й челядь. Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинському князівстві існувало холопство, однак тут єдиним джерелом холопства був "полон". Формування великого боярського землеволодіння поєднувалося з процесом перетворення холопів у феодально залежних людей. Холопи обслуговували двір боярина або залучались до обробітку ріллі. Бояри "саджали" холопів на землю, і таким чином виникали нові села з феодально залежним населенням, а холопи з'єднувались із селянством.
Під словом "челядь", на відміну від холопів, розуміли залежних селян, яких захоплювали разом з їхнім майном.
на территории нашего отечества первобытный человек появился в период раннего палеолита – древнекаменного века (примерно 700 тыс. лет назад). за-селение шло с юга, о чем свидетельствуют археологические находки. так, в районе житомира и на днестре найдены следы пребывания древних людей 500-300 тыс. лет назад. стоянки людей сред-него палеолита (100-35 тыс. лет до н.э.) обнаружены на территории россии: на средней и нижней волге и в других местах. поселения эти были сравнительно малочисленны и располагались на значительном расстоянии друг от друга.
в период позднего палеолита (35-10 тыс. лет до н.э.) на смену человеку умелому (homo habilis) приходит человек разумный (homo sapiens), первобытное стадо заменяется более высокой формой организации общества – родовой общиной.
уникальным памятником эпохи позднего палеолита является сунгирьская (близ владимира) культура. археологические находки рассказывают о внешнем облике, одежде, материальной куль-туре и ритуальных обрядах того времени.
древние люди занимались собирательством, охотой, рыболовством (присваивающее хозяй-ство), а позже – земледелием и скотоводством (производящее хозяйство). мотыжное земледелие (вручную мотыгой без тягловой силы) позже было заменено плужным – в плуг запрягались лоша-ди или волы.
в эпоху бронзового века (iii-ii тыс. лет до н.э.) началась специализация производящего хо-зяйства. на севере в качестве основного занятия остаются охота и рыболовство, в степной полосе кочевое скотоводство и земледелие.
с появлением железного топора (i тыс. лет до н.э.) стало возможным расчищать участки леса под пашню, земледелие продвигалось все дальше на север.
применение металлических (медных, бронзовых, железных) орудий труда повысило произ-водительность всех видов хозяйственной деятельности людей. из охотничьих и земледельческих племен выделяются скотоводческие. это было первое крупное общественное разделение труда.
появление металлов, в особенности применение железа, способствовало развитию ремесел. второе крупное общественное разделение труда произошло, когда ремесло отделилось от земле-делия. это к производству излишков продукции, которые шли на торговый обмен не только внутри племени и на его границах, но и с более дальними племенами. усилился процесс имущественной дифференциации.
Объяснение:
До них належала пануюча соціальна група: боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення. Розвиток князівського домену в Галицькій землі мав свої особливості. Складність утворення в Галичині князівського домену полягала, по-перше, в тому, що він почав складатися вже тоді, коли більшу частину общинних земель було захоплено боярами і для князівських володінь коло вільних земель було обмежене. По-друге, князь, намагаючись здобути підтримку в місцевих феодалів, роздавав їм частину своїх земель, унаслідок чого князівський домен зменшувався, а бояри, отримавши земельні держання, часто перетворювали їх у спадкові володіння. По-третє, основна маса вільних общинників уже перебувала у залежності від боярської вотчини, у зв'язку з чим князівський домен потребував робочої сили. Князі могли приєднати до свого домену лише землі общин, які не були захоплені боярами. На Волині, навпаки, князівський домен об'єднав переважну більшість общинних земель, і лише згодом з нього почали виокремлюватися та зміцнюватися місцеві бояри. Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства відігравало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Боярство не було однорідним. Воно поділялося на крупне, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу - "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).
До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.
Селянство
Селянство складало основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували оброк державі в особі князя. Серед форм селянського володіння землею переважало общинне землеволодіння, що пізніше отримало назву "дворище". "Дворище" як об'єднання кількох селян-общинників із розпадом общини поступово розділялося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого землеволодіння супроводжувався посиленням економічної залежності селян і появою ренти. Першою формою вираження такої залежності селян була данин а. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.
Данина, що накладалася на "дим", "плуг", не мала конкретних розмірів, і її збирали шляхом "полюддя". Крім того, общинники виконували підводну і військову повинності, а також мали будувати й ремонтувати дороги, укріплення, замки. Об'єкти сільського господарства обкладались оброком, який стягувався не лише продуктами, а й грошима. Грошовий оброк у Галицько-Волинському князівстві отримує назву "чинш", а селян називають "чиншовиками".
Жителі приміських сіл у більшості не були корінним населенням. Вони були посаджені на землю князями чи боярами. Села ці поділялися на сотні й десятки, а їхніх жителів називали "сотенними". За право користування землею та інвентарем вони зобов'язані були виконувати феодальні повинності, обробляти землю, сплачувати оброк, будувати та ремонтувати міські укріплення, нести службу з охорони міста тощо. Приміські сотні об'єднувалися в тисячі на чолі з тисяцьким.
До вільних належав а також більша части на міського населення. Соціальний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою влади князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх привілеїв.
Існували купецькі об'єднання — гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпоративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій
Залежні
До них належали холопи й челядь. Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинському князівстві існувало холопство, однак тут єдиним джерелом холопства був "полон". Формування великого боярського землеволодіння поєднувалося з процесом перетворення холопів у феодально залежних людей. Холопи обслуговували двір боярина або залучались до обробітку ріллі. Бояри "саджали" холопів на землю, і таким чином виникали нові села з феодально залежним населенням, а холопи з'єднувались із селянством.
Під словом "челядь", на відміну від холопів, розуміли залежних селян, яких захоплювали разом з їхнім майном.