Задания No1. Работая с учебником(презентацией), соотнесите: (56) No 1 Жырау-философ Кетбуга А 2 Сыпыра Б 3 Кодан Тайши Казтуган Асан Кайгы Основоположник ногайлинско-кыпчакского эпоса. поддерживал первых казахских ханов Жанибека и Керея. Создал произведение «Аксак кулан» Выступил против политики Абулхаир хана Вместе с племенами алшин присоединилсяк Казахскомуханству. B Г 5
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Честно говоря, в Древней Спарте я бы жить не хотела.
В отличие от своих соседей на севере, Афины, Спарта едва ли была культурным центром.
Все-таки Спарта – это место, где люди развивались только как воины, но не как ремесленники и земледельцы.
Объяснение:
Некоторое ремесленничество действительно существовало, но мы не видим ничего с точки зрения философских или научных достижений, как это было в Афинах. Вместо этого спартанская жизнь была основана вокруг военных.
В Спарте был непривлекательный для меня политический строй. Власть удерживалась олигархически, и индивидуальные свободы для несартанцев были строго ограничены, хотя женщины в Древней Спарте могли иметь гораздо лучшие условия, чем женщины, живущие в других частях древнегреческого мира.
Одной из ключевых черт социальной структуры древней Спарты были илоты. Термин имеет два происхождения. Во-первых, это прямо переводится как «пленник», а во-вторых, считается, что оно тесно связано с городом Хелос, граждане которого были превращены в первых илотов в древнеспартанском обществе.
По сути, илоты были рабами. Они были необходимы, потому что спартанским гражданам было запрещено заниматься физическим трудом, а это значит, что им нужен принудительный труд для обработки земли и производства продуктов питания. В обмен на это, илотам было разрешено хранить 50 процентов того, что они производили, им разрешалось вступать в брак, исповедовать свою собственную религию и, в некоторых случаях, иметь свою собственность.
Тем не менее, спартанцы все еще довольно плохо к ним относились. Каждый год спартанцы объявляли «войну» илотам, давая спартанским гражданам право убивать илотов, как они считают нужным. Более того, ожидалось, что илоты отправятся на войну по приказу спартанского руководства, наказание за сопротивление - смерть.
Отдельная история – воспитание мальчиков в каких-то жесточайших условиях. Так что этот полис мне кажется чрезвычайно жестоким и жить бы я там ни за что не хотела.
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення:
Честно говоря, в Древней Спарте я бы жить не хотела.
В отличие от своих соседей на севере, Афины, Спарта едва ли была культурным центром.
Все-таки Спарта – это место, где люди развивались только как воины, но не как ремесленники и земледельцы.
Объяснение:
Некоторое ремесленничество действительно существовало, но мы не видим ничего с точки зрения философских или научных достижений, как это было в Афинах. Вместо этого спартанская жизнь была основана вокруг военных.
В Спарте был непривлекательный для меня политический строй. Власть удерживалась олигархически, и индивидуальные свободы для несартанцев были строго ограничены, хотя женщины в Древней Спарте могли иметь гораздо лучшие условия, чем женщины, живущие в других частях древнегреческого мира.
Одной из ключевых черт социальной структуры древней Спарты были илоты. Термин имеет два происхождения. Во-первых, это прямо переводится как «пленник», а во-вторых, считается, что оно тесно связано с городом Хелос, граждане которого были превращены в первых илотов в древнеспартанском обществе.
По сути, илоты были рабами. Они были необходимы, потому что спартанским гражданам было запрещено заниматься физическим трудом, а это значит, что им нужен принудительный труд для обработки земли и производства продуктов питания. В обмен на это, илотам было разрешено хранить 50 процентов того, что они производили, им разрешалось вступать в брак, исповедовать свою собственную религию и, в некоторых случаях, иметь свою собственность.
Тем не менее, спартанцы все еще довольно плохо к ним относились. Каждый год спартанцы объявляли «войну» илотам, давая спартанским гражданам право убивать илотов, как они считают нужным. Более того, ожидалось, что илоты отправятся на войну по приказу спартанского руководства, наказание за сопротивление - смерть.
Отдельная история – воспитание мальчиков в каких-то жесточайших условиях. Так что этот полис мне кажется чрезвычайно жестоким и жить бы я там ни за что не хотела.