Задание. Определить пять причин быстрых побед монголов. Плано Каприни «История монголов» (извлечения)

«О разделении войск скажем таким образом: Чингисхан приказал, чтобы во главе десяти человек был поставлен один, а во главе десяти десятников был поставлен один, который называется сотником, во главе десяти сотников был поставлен один, который называется тысячником, а во главе тысячников был поставлен один, и это число у них называется тьма. Во главе же всего войска ставят двух вождей или трёх, но так, что они имеют подчинение одному.
«Когда же войска находятся на войне, то если из десяти человек бежит один или двое, или трое, или даже больше, то все они умерщвляются, и если бегут все десять, а не бегут другие сто, то все умерщвляются; и, говоря кратко, если они не отступают сообща, то все бегущие умерщвляются; точно так же, если один или два или больше смело вступают в бой, а десять других не следуют, то их тоже умерщвляют, а если из десяти попадают в плен один или больше, другие же товарищи не освобождают их, то они тоже умерщвляются»
«Когда они желают пойти на войну, они отправляют вперед передовых застрельщиков, у которых нет с собой ничего, кроме войлоков, лошадей и оружия. Они ничего не грабят, не жгут дома, не убивают зверей, а только ранят и умерщвляют людей, а если не могут иного, обращают их в бегство; все же они гораздо охотнее убивают, чем обращают в бегство. За ними следует войско, которое, наоборот, забирает все, что находит; также
людей, если их могут найти, забирают в плен или убивают. Тем не менее, все же стоящие во главе войска посылают после этого глашатаев, которые должны находить людей и укрепления, и они очень искусны в розысках
Надо знать, что всякий раз, как они завидят врагов, они идут на них, и каждый бросает в своих противников три или четыре стрелы; и если они видят, что не могут их победить, то отступают вспять к своим; и это они делают ради обмана, чтобы враги преследовали их до тех мест, где они устроили засаду…»

Первая причина:
Вторая причина:
Третья причина:
Четвертая причина:
Пятая причина:

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві до виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Натомість під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами. Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Всім було зрозуміло що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі в результаті чого козаки що не були в оточенні залишилися без командування [1].

На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з безнадійної ситуації в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім'ям, на Січі ще були старі козаки які пам'ятали події 1709 року, коли Петро I провів жорстоку каральну експедицію на Україну, в тому числі сумнозвісну батуринську різанину яка стала розв'язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь в багатьох походах Російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень. Як згадували учасники подій на Січі “Характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші козаки сказали: “Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже. Взяли та й здалися”[2].

16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Сумним фактом було те що в знищені Січі прийняли активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських "побратимів". Але не дивлячись на таку старанність в справі виконання розпорядження Катерини II, вони самі на початку 1790х потрапили в її жорстку опалу, в них були відібрана більша частина споконвічних земель, велика частина донських козаків була переселена в віддалені регіони Росії. Їхня старшина репресована. Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.

Тридцать лет назад закончилась "китайская весна" - руководство КНР приняло решение силой прекратить выступления студентов и сочувствующих им сторонников перемен, которые за несколько недель превратились из мирных митингов в достаточно жестокие стычки - с жертвами и растущим взаимным озлоблением. События на площади Тяньаньмэнь (а это обозначение собирательное, поскольку помимо них были и другие протесты) считаются поворотным пунктом в истории современного Китая. И дело не только в кровопролитии или изменении тех или иных политических установок.

Символизм происшедшего заключался в том, что подавление движения за либерализацию случилось в тот самый момент, когда большая часть остального мира и уж точно весь коммунистический лагерь дружно шагали именно в направлении построения демократических институтов. "Четвертая волна демократизации", казалось, необратимо накрывает мир. И тут случился Тяньаньмэнь, показавший, что вектор имеет альтернативы.

Образы "китайской весны"-1989 на Западе и в самом Китае радикально расходятся. Западная картинка - красивые и одухотворенные студенты, встающие на пути танков НОАК, готовые пожертвовать собой за демократические идеалы. Китайская - изувеченные трупы военнослужащих и полицейских, которые стали жертвами озверевшей толпы. Как всегда бывает в таких случаях, своя правда есть и на той, и на другой стороне, равно как и вина за трагедию распределяется в сложной пропорции на "прогрессистов" и "охранителей".