Задание №3 .Заполните сравнительную таблицу ( ) Король Франции Людовик XIV вопросы Правитель Османской империи Осман II
Каким образом пришел к власти?
Особенности абсолютизма в период правления, какие изменения были введены
Как общество отнеслось к изменением в государстве
Вывод: Чья власть была более абсолютной и почему?
Га́лицько-Воли́нське князівство, або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ[1] / Rusie[2]) — монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських, руських, політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладало союзи із католицьким Римом, Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була захоплена сусідньою Польщею, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала анексії Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Объяснение:
У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він за до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно пробачення.
Объяснение: