Як уже зазначалося, сучасний світ надзвичайно складний, суперечливий і динамічний. У ньому постійно відбуваються глибокі й багатопланові зміни, трансформації. Людство постійно позбавляється застарілих форм суспільного життя і набуває нових, ефективніших зразків. Проте цей поступ не є однозначним. Для нього характерні як висхідна, так і низхідна тенденції. Часто гається "тупцювання" на місці або рух по колу з повторенням пройденого та поверненням до висхідної основи. В зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема спрямованості руху, розвитку соціуму в цілому чи його окремих сфер.
Теоретичною й методологічною основою для розкриття цієї проблеми є знання закону заперечення заперечення. Механізм його дії дає змогу розкрити напрям цього розвитку й показати поетапне сходження суспільства (людства) до якісно вищих зразків. Такий процес розвитку характеризується як прогресивний.
Ідея суспільного прогресу складалась поступово, "пробиваючи" собі дорогу та утверджуючись у суспільній думці. Ці знання постійно змінювались і збагачувались соціальним досвідом. Нині вважається, що прогрес - це форма розвитку, яка характеризується спрямованістю, переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до все більш досконалого. Зворотний процес розвитку називається регресом. Ідея суспільного прогресу виходить із того, що людство невпинно рухається вперед, ускладнюється у своєму розвитку, набуваючи якісно нових форм (станів).
У філософській та науковій літературі існує розмаїття поглядів на прогрес, його місце в історії, форми і темпи розвитку та здійснення. В свій час В.І Ленін зазначав, що уявляти всесвітню історію тільки такою, що рівно й акуратно йде вперед, без гігантських стрибків назад, "не діалектично, не науково, теоретично невірно"1. Відповідно, й в історико-філософській думці прослідковуються як оптимістичні, так і песимістичні погляди на суспільний розвиток.
Вгоды правления анны иоанновны россия продолжала войны с турцией. армии под командованием миниха и ласси совершили несколько походов на крым, взяли турецкие крепости кинбурн, очаков и хотин. однако белградский мир 1739 г. свел на нет все усилия войск. россия приобрела лишь азов да небольшой участок причерноморской степи. держать свой флот на черном и азовском морях россия не имела права. одним из символов эпохи анны ивановны стала канцелярия тайных розыскных дел, учрежденная в 1730 г. анна постоянно боялась заговоров, а потому поле для деятельности было обширным. первыми ее жертвами стали бывшие верховники – долгорукие и голицыны. еще одним громким делом стал заговор волынского, обвиненного в организации государственного поворота. однако "клиентами" тайной канцелярии становились не только знатные люди. неосторожного слова или двусмысленного жеста любому человеку было достаточно, чтобы угодить в застенок. всего при анне было сослано в сибирь более 20 тысяч человек. еще около 1 тысячи было казнено, не считая казненных тайно и умерших от пыток. анна ивановна не имела законных детей, а потому рассчитывала передать трон потомству своей сестры екатерины. ее дочь елизавета-каролина-христина (в православии – анна леопольдовна) в политических целях была выдана замуж за антона-ульриха, герцога брауншвейг-беверн-люнебургского. за два месяца до смерти анны ивановны у них родился сын, иван антонович. к 1740 г. здоровье анны изрядно пошатнулось. по всей видимости, она страдала мочекаменной болезнью, которая усугублялась приближающимся климаксом. к этому времени относится известная легенда о встрече анны с собственным двойником-призраком в зале зимнего дворца. "это моя смерть! " – воскликнула императрица, глядя на привидение. и действительно, вскоре после этой встречи, 16 октября 1740 г., с анной ивановной случился припадок, предвещавший скорую кончину. императрица подписала две бумаги – о наследовании престола иваном антоновичем (а в случае его смерти – другими детьми анны леопольдовны, ежели таковые родятся) и о регентстве бирона – и вечером следующего дня скончалась.
Суспільний прогрес, його сутність та критерії
Як уже зазначалося, сучасний світ надзвичайно складний, суперечливий і динамічний. У ньому постійно відбуваються глибокі й багатопланові зміни, трансформації. Людство постійно позбавляється застарілих форм суспільного життя і набуває нових, ефективніших зразків. Проте цей поступ не є однозначним. Для нього характерні як висхідна, так і низхідна тенденції. Часто гається "тупцювання" на місці або рух по колу з повторенням пройденого та поверненням до висхідної основи. В зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема спрямованості руху, розвитку соціуму в цілому чи його окремих сфер.
Теоретичною й методологічною основою для розкриття цієї проблеми є знання закону заперечення заперечення. Механізм його дії дає змогу розкрити напрям цього розвитку й показати поетапне сходження суспільства (людства) до якісно вищих зразків. Такий процес розвитку характеризується як прогресивний.
Ідея суспільного прогресу складалась поступово, "пробиваючи" собі дорогу та утверджуючись у суспільній думці. Ці знання постійно змінювались і збагачувались соціальним досвідом. Нині вважається, що прогрес - це форма розвитку, яка характеризується спрямованістю, переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до все більш досконалого. Зворотний процес розвитку називається регресом. Ідея суспільного прогресу виходить із того, що людство невпинно рухається вперед, ускладнюється у своєму розвитку, набуваючи якісно нових форм (станів).
У філософській та науковій літературі існує розмаїття поглядів на прогрес, його місце в історії, форми і темпи розвитку та здійснення. В свій час В.І Ленін зазначав, що уявляти всесвітню історію тільки такою, що рівно й акуратно йде вперед, без гігантських стрибків назад, "не діалектично, не науково, теоретично невірно"1. Відповідно, й в історико-філософській думці прослідковуються як оптимістичні, так і песимістичні погляди на суспільний розвиток.