Протягом багатьох століть Схід і Захід сприймалися як дві повні протилежності, як уособлення відсталості і прогресу, застою і динаміки, деспотизму і свободи.
Останнім часом історики все частіше звертаються до проблеми "відставання" і "застойности" Сходу, переглядаючи усталені, міцно вкорінені у свідомості кліше. Дійсно, наскільки "відсталим" був Схід? В усіх областях і завжди випереджала його Європа?
Середньовічний Схід був для європейців символом багатства і витонченої розкоші. Життєвий рівень там, аж до кінця XVIII ст., був значно вище, ніж на Заході, міста за своєю чисельністю перевершували європейські. У Лондоні, Парижі, Венеції та Флоренції - найбільших містах Заходу - XIII ст. проживало приблизно по 100 тис. чоловік, у той час як в Китаї вже в XI ст. були міста з населенням від півмільйона до мільйона осіб, на арабському Сході - до 300 - 400 тисяч. Цілком зрозуміло, що одноплемінники знаменитого венеціанського купця Марко Поло (XIII ст.), який прожив багато років у Китаї, не вірили його розповідями про чудових величезних містах, між якими відбувалися прямі, як стріли, бруковані дороги, обсаджені деревами, про постоялих дворах, де в повній готовності містилося близько чотирьохсот коней, про хлібні комори, куди зсипалося зерно, щоб у роки неврожаю розподіляти її серед населення, про гігантських базарах, що вміщують до 50 тис. чоловік. Все це настільки розходилося з тодішньої європейської дійсністю, що мандрівник уславився фантазером.
У великих містах Сходу розвивалося ремесло, яка досягла дуже високого для середньовіччя рівня. Європа купувала на Сході шовк, порцеляну, зброю, прянощі, але довгий час вона мало що могла запропонувати натомість. Коли в 1793 р. у Китай прибула офіційна місія з Англії з пропозицією про торгівлю, імператор гордо відповів, що його країна не потребує англійських виробах. І загалом, це цілком відповідало істині.
Між тим життя середньовічного Сходу була неспокійна. Його політична карта, особливо з часу появи ісламської цивілізації, неодноразово перекроювалася. Розпадалися старі імперії, і на їх місці виникали нові держави. Орди кочівників руйнували стародавні осередки культури, ставлячи під загрозу саме існування цивілізації. Якщо Західна Європа вже до XII ст. в основному звільнилася від цієї небезпеки, то на Сході ще довгий час тривала боротьба з кочівниками.
Історія всіх середньовічних цивілізацій має багато спільних рис, але разом з тим саме в ту епоху особливо чітко визначається їх різноманітність. Схід аж ніяк не являв собою єдиного цілого: величезна прірва розділяла кочові і осілі племена культури, різні були історичні шляхи стародавніх цивілізацій (індійської та китайської) і більш молодих, що з'явилися до VI-VII ст. н. е .. (арабської та японської). Їх неповторну своєрідність складалося під впливом безлічі чинників, серед яких найважливішу роль грали релігії порятунку і вироблені ними системи цінностей, які впливали на державність, офіційну ідеологію, світогляд людей та їх поведінку, трудову етику і т. д.
Протягом багатьох століть Схід і Захід сприймалися як дві повні протилежності, як уособлення відсталості і прогресу, застою і динаміки, деспотизму і свободи.
Останнім часом історики все частіше звертаються до проблеми "відставання" і "застойности" Сходу, переглядаючи усталені, міцно вкорінені у свідомості кліше. Дійсно, наскільки "відсталим" був Схід? В усіх областях і завжди випереджала його Європа?
Середньовічний Схід був для європейців символом багатства і витонченої розкоші. Життєвий рівень там, аж до кінця XVIII ст., був значно вище, ніж на Заході, міста за своєю чисельністю перевершували європейські. У Лондоні, Парижі, Венеції та Флоренції - найбільших містах Заходу - XIII ст. проживало приблизно по 100 тис. чоловік, у той час як в Китаї вже в XI ст. були міста з населенням від півмільйона до мільйона осіб, на арабському Сході - до 300 - 400 тисяч. Цілком зрозуміло, що одноплемінники знаменитого венеціанського купця Марко Поло (XIII ст.), який прожив багато років у Китаї, не вірили його розповідями про чудових величезних містах, між якими відбувалися прямі, як стріли, бруковані дороги, обсаджені деревами, про постоялих дворах, де в повній готовності містилося близько чотирьохсот коней, про хлібні комори, куди зсипалося зерно, щоб у роки неврожаю розподіляти її серед населення, про гігантських базарах, що вміщують до 50 тис. чоловік. Все це настільки розходилося з тодішньої європейської дійсністю, що мандрівник уславився фантазером.
У великих містах Сходу розвивалося ремесло, яка досягла дуже високого для середньовіччя рівня. Європа купувала на Сході шовк, порцеляну, зброю, прянощі, але довгий час вона мало що могла запропонувати натомість. Коли в 1793 р. у Китай прибула офіційна місія з Англії з пропозицією про торгівлю, імператор гордо відповів, що його країна не потребує англійських виробах. І загалом, це цілком відповідало істині.
Між тим життя середньовічного Сходу була неспокійна. Його політична карта, особливо з часу появи ісламської цивілізації, неодноразово перекроювалася. Розпадалися старі імперії, і на їх місці виникали нові держави. Орди кочівників руйнували стародавні осередки культури, ставлячи під загрозу саме існування цивілізації. Якщо Західна Європа вже до XII ст. в основному звільнилася від цієї небезпеки, то на Сході ще довгий час тривала боротьба з кочівниками.
Історія всіх середньовічних цивілізацій має багато спільних рис, але разом з тим саме в ту епоху особливо чітко визначається їх різноманітність. Схід аж ніяк не являв собою єдиного цілого: величезна прірва розділяла кочові і осілі племена культури, різні були історичні шляхи стародавніх цивілізацій (індійської та китайської) і більш молодих, що з'явилися до VI-VII ст. н. е .. (арабської та японської). Їх неповторну своєрідність складалося під впливом безлічі чинників, серед яких найважливішу роль грали релігії порятунку і вироблені ними системи цінностей, які впливали на державність, офіційну ідеологію, світогляд людей та їх поведінку, трудову етику і т. д.