зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. З кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. Венеціанський посол при дворі французького короля Генріха IV повідомляв, що “людину... не вважають заможною, якщо у неї немає 25—30 туалетів різного фасону і якщо вона не переміняє їх щоденно”. Так у Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник цієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так: “Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції”.
У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукава вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, єдвабом та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги “всесвітньої” імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов'язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Голландії. Проте і цей стиль не утримався довго. Його заступив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.
Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул, поступування суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові підприємства і галузі виробництва.
зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. З кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. Венеціанський посол при дворі французького короля Генріха IV повідомляв, що “людину... не вважають заможною, якщо у неї немає 25—30 туалетів різного фасону і якщо вона не переміняє їх щоденно”. Так у Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник цієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так: “Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції”.
У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукава вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, єдвабом та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги “всесвітньої” імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов'язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Голландії. Проте і цей стиль не утримався довго. Його заступив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.
Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул, поступування суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові підприємства і галузі виробництва.