Начало нового времени ознаменовалось возникновением в середине xviiв. вестфальской системы – первой действительно общеевропейской системы международных отношений. она охватывала все европейские государства, включая россию и османскую империю, хотя последние не участвовали в подписании вестфальского мира. более того, она с самого начала имела тенденцию к охвату всего мира, который уже в xviiв. был в значительной мере поделен европейскими государствами на колонии и сферы влияния. в основу вестфальской системы легли договоры, которыми завершилась тридцатилетняя война и которые установили в европе международно-признанные границы. в основных чертах они оставались неизменными почти до конца xviiiвека. стабильность вестфальской системе придавал сил, сложившийся в результате войн и конфликтов xvi– первой половины xviiвеков. он зарекомендовал себя как важнейшая гарантия безопасности и свободного развития отдельных государств. поэтому вплоть до конца xviiiв. попытки нарушить европейское равновесие неизменно получили энергичный отпор и, как правило, терпели неудачу. под влиянием войн и революций, упадка одних и возвышения других держав во второй половине xviiiв. вестфальская система стала клониться к упадку. окончательно ее разрушили войны революционной и наполеоновской франции, которые к полной перекройке границ, сломали европейское равновесие и обеспечили господствующее положение франции на континенте. победа антифранцузской коалиции над наполеоновской францией послужила важнейшей предпосылкой восстановления сил в европе и учреждения новых международно признанных границ. венский конгресс 1814–1815 гг. был призван решить основные послевоенного устройства европы. его решения и легли в основу новой – венской системы международных отношений. помимо сил и международно-признанных границ она опиралась на союз пяти великих держав («пентархию») и «европейский концерт». однако под влиянием перемен, происходивших в европейском обществе, в середине xixв. устои венской системы пошатнулись. распался союз пяти держав, разладился «европейский концерт». в ходе национальных войн подверглись глубокому пересмотру существующие границы между государствами. наконец, коренным образом изменилось соотношение сил между европейскими странами. все это в конечном счете к крушению венской системы. в результате национальных войн и революций к концу xixв. в европе сложился новый международный порядок. он характеризовался некоторыми общими для всех европейских систем чертами – сил, международно-признанными границами, установленными на мирных и международных конференциях, вроде берлинского конгресса 1878 года. вместе с тем новый международный порядок, общепризнанного названия у которого так и не появилось, отличался и некоторыми особенностями. прежде всего, наличием двух противостоящих группировок – тройственного союза и -французского союза (позднее – тройственной антанты). а также поистине охватом, поскольку в результате территориальной и колониальной экспансии европейских государств почти весь мир был поделен ими на колонии и сферы влияния. на рубеже xix–xxвв. впервые в эту систему международных отношений в качестве равноправных участников, наряду с европейскими державами, вошли сша и япония. но и этот международный порядок рухнул в начале xxв. под влиянием раздиравших его противоречий. первая мировая война его окончательно похоронила. один из явных его недостатков заключался в том, что основные государства мира не проявляли готовности уважать в достаточной мере права других народов, исповедовали культ грубой военной силы и пренебрегали нормами права. другая важная тенденция развития международных отношений в новое время заключалась в эволюции правил и принципов, которыми руководствовались в отношениях между собой правительства государств и которой в той или иной форме составляли основу международного права. в начале нового времени ведущую роль в международных отношениях играли династический и конфессиональный принципы. со времени великих открытий и подъема мировой торговли большое значение приобрел торговый интерес. тенденция к образованию единых и централизованных государств в европе к тому, что на первый план вышел принцип государственного суверенитета, закрепленный вестфальским миром. с этого времени международные отношения в европе стали понимать главным образом как отношения между суверенными государствами. в дальнейшем международные отношения обогатились принципами национального суверенитета, легитимизма (в его и юридическом истолковании), «принципом национальностей» и т.д. каждый из этих принципов в ту или иную эпоху выходил на первый план, оттесняя, но не другие. таким образом, постепенно сложилась богатая, разнообразная, но сложная по содержанию культура международных отношений, а также разностороннее, но противоречивое по характеру действующих норм международное право.
← національно-визвольна війна українського народу в середині 17 століттягетьманщина 1687 – 1796 рр. →
українські землі у другій половині xvii ст. “руїна”
опубликовано ноябрь 27, 2013 автором genpol
руїна
1657 — 1687 рр. ( від смерті богдана хмельницкого до обрання гетьманом івана мазепу)
1658 — 1676 рр. (від повстання м. пушкаря, я. барабаша до зречення від гетьманства п. дорошенка)
1663 — 1686 рр. (від поділу гетьманщини на правобережну і лівобережну до укладення «вічного миру» між річчю посполитою і московським царством)
[м. костомаров]
під назваю «руїна» в історію увійшов трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті богдана хмельницького (1657 р.) і характеризувався боротьбою за владу між представниками козацької верхівки, що переросла в справжню громадянську війну з втручанням у внутрішні справи україни іноземних держав (московії, речі посполитої, туреччини).
причини руїни
загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики
відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами
соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті).
несприятливе міжнародне становище. іноземна інтервенція в гетьманщину з боку речі посполитої, московської держави, османської імперії та кримського ханства
під час «руїни» відбувалася боротьба за владу між:
козацькою старшиною війська запорозького. (і. богун)
шляхтою. (і. виговський)
нижчими прошарками суспільства (міщани, селяни, прості козаки). (і.брюховецький)
ответ:
перейти к содержимому
головна
матеріали з історії україни
сторінки всесвітньої історії
страницы российской
контакти
← національно-визвольна війна українського народу в середині 17 століттягетьманщина 1687 – 1796 рр. →
українські землі у другій половині xvii ст. “руїна”
опубликовано ноябрь 27, 2013 автором genpol
руїна
1657 — 1687 рр. ( від смерті богдана хмельницкого до обрання гетьманом івана мазепу)
1658 — 1676 рр. (від повстання м. пушкаря, я. барабаша до зречення від гетьманства п. дорошенка)
1663 — 1686 рр. (від поділу гетьманщини на правобережну і лівобережну до укладення «вічного миру» між річчю посполитою і московським царством)
[м. костомаров]
під назваю «руїна» в історію увійшов трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті богдана хмельницького (1657 р.) і характеризувався боротьбою за владу між представниками козацької верхівки, що переросла в справжню громадянську війну з втручанням у внутрішні справи україни іноземних держав (московії, речі посполитої, туреччини).
причини руїни
загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики
відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами
соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті).
несприятливе міжнародне становище. іноземна інтервенція в гетьманщину з боку речі посполитої, московської держави, османської імперії та кримського ханства
під час «руїни» відбувалася боротьба за владу між:
козацькою старшиною війська запорозького. (і. богун)
шляхтою. (і. виговський)
нижчими прошарками суспільства (міщани, селяни, прості козаки). (і.брюховецький)
объяснение: