У другій половині XII ст. англійський престол обіймав Генріх II Плантагенет (1154—1189). Генріх був талановитим правителем, мав пудову пам’ять і володів шістьма мовами, утім, не знав англійської.
Водночас був невибагливим, нехтував зручностями та виявляв неабияку енергію і працьовитість. Завдяки вдалому одруженню, мав великі земельні володіння не тільки в Англії, а й у Франції.
Для зміцнення влади Генріх збільшив повноваження шерифів — відданих королю управителів графств, і запровадив важливі реформи. Військова — полягала в частковому або навіть повному звільненні феодалів від військової служби. Натомість із них утримували спеціальний податок — "щитові гроші", на які король наймав армію, підпорядковану тільки йому. Унаслідок цієї реформи, залежність короля від феодалів значно зменшувалась.
Суть судової реформи полягала в тому, що кожна вільна людина могла за певну' платню перенести розгляд своєї справи із суду феодала до суду короля. Розслідування в королівському суді проводили 12 місцевих жителів, які присягали на Біблії в тому, що чесно вестимуть справу. Відтак цей суд назвали судом присяжних.
Так в Англії поступово складалося загальне право — єдині для всієї країни закони.
Действительно, значительная часть российской интеллигенции не приняла большевистский режим, потому что боялись того, что их творчество будет «растоптано», уничтожено, по причине не угодности новой власти. Среди этой интеллигенции были знаменитые писатели, художники, музыканты, певцы и композиторы, которые эмигрировали за границу.
Тот, кто остался, вынуждены были теперь «идти под знамена рабочей диктатуры и марксистской идеологии». Некоторые ушли в глубокую духовную оппозицию и творили в «подполье», многие нашли себя в свете новой власти, например, В.В. Маяковский, или К.С. Петров-Водкин и др., которые чувствовали себя относительно комфортно.
Но суть одна, любое советское творчество тщательно контролировалось специальными органами. Сначала это был специальный цензурный комитет – Главлит, к которому затем прибавился Главрепертком. Первый отвечал за печатную продукцию, второй контролировал репертуар театров и зрелищных мероприятий.
Мотивы интеллигенции, которая признавала советскую власть были следующие:
Водночас був невибагливим, нехтував зручностями та виявляв неабияку енергію і працьовитість. Завдяки вдалому одруженню, мав великі земельні володіння не тільки в Англії, а й у Франції.
Для зміцнення влади Генріх збільшив повноваження шерифів — відданих королю управителів графств, і запровадив важливі реформи. Військова — полягала в частковому або навіть повному звільненні феодалів від військової служби. Натомість із них утримували спеціальний податок — "щитові гроші", на які король наймав армію, підпорядковану тільки йому. Унаслідок цієї реформи, залежність короля від феодалів значно зменшувалась.
Суть судової реформи полягала в тому, що кожна вільна людина могла за певну' платню перенести розгляд своєї справи із суду феодала до суду короля. Розслідування в королівському суді проводили 12 місцевих жителів, які присягали на Біблії в тому, що чесно вестимуть справу. Відтак цей суд назвали судом присяжних.
Так в Англії поступово складалося загальне право — єдині для всієї країни закони.
Действительно, значительная часть российской интеллигенции не приняла большевистский режим, потому что боялись того, что их творчество будет «растоптано», уничтожено, по причине не угодности новой власти. Среди этой интеллигенции были знаменитые писатели, художники, музыканты, певцы и композиторы, которые эмигрировали за границу.
Тот, кто остался, вынуждены были теперь «идти под знамена рабочей диктатуры и марксистской идеологии». Некоторые ушли в глубокую духовную оппозицию и творили в «подполье», многие нашли себя в свете новой власти, например, В.В. Маяковский, или К.С. Петров-Водкин и др., которые чувствовали себя относительно комфортно.
Но суть одна, любое советское творчество тщательно контролировалось специальными органами. Сначала это был специальный цензурный комитет – Главлит, к которому затем прибавился Главрепертком. Первый отвечал за печатную продукцию, второй контролировал репертуар театров и зрелищных мероприятий.
Мотивы интеллигенции, которая признавала советскую власть были следующие:
1) Патриотизм
2) Долг перед Родиной
3) Надежды на светлое будущее