По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
В России в первой половине XIX века из года в год усиливался кризис феодально-крепостнической системы. В стране происходил рост производительных сил, который неизбежно и закономерно приводил к постепенному формированию нового базиса — новых, прогрессивных для того времени, капиталистических производственных отношений. Формирование капиталистического уклада подрывало и разрушало феодальные устои, однако на дальнейшем экономическом, политическом и культурном развитии страны сильно сказывалась реакционная роль самодержавия — политической надстройки старого, отживавшего феодально-крепостнического базиса. Накануне Крымской войны Россия обладала более сильной производственной базой, чем в начале XIX века; увеличилось число крупных мануфактур и фабрик, расширился внутренний рынок, развились товарно-денежные отношения. Значительно возрос экспорт хлеба. Однако господство крепостнического хозяйства предопределяло отсталость России, и к 50-м годам XIX века страна значительно отставала от государств Западной Европы, вступивших гораздо раньше на путь капиталистического развития. Самодержавно-крепостнический строй, господствовавший в стране, тормозил развитие промышленности, сельского хозяйства, транспорта, мореплавания. Отставание России особенно сильно проявлялось в черной металлургии. Если в конце XVIII века Россия выпускала чугуна больше, чем Англия, то к середине XIX века она производила его по сравнению с Англией уже в 10 раз меньше. Применение дарового труда крепостных не стимулировало, а тормозило внедрение машин, новых процессов и методов производства в различные отрасли промышленности. В го же время передовая научно-техническая мысль России шла впереди зарубежной; в науке и технике не было области, не имевшей выдающихся вкладов отечественных ученых. Однако научные открытия и изобретения не находили широкого практического применения в крепостнической России. Весь ход экономического развития страны толкал к уничтожению крепостного права. В ответ на усиление эксплуатации трудящиеся массы все шире развертывали борьбу против крепостничества. Только за вторую Четверть XIX века в стране произошло свыше 700 вспышек крестьянских волнений, что является ярким свидетельством обострения классовой борьбы в тот период. Все чаще вспыхивали волнения в армии и на флоте. С гневным протестом против крепостничества выступали лучшие представители русской революционной демократии — Белинский, Герцен и позднее Чернышевский и Добролюбов. Правительство Николая I и во внутренней и во внешней политике проводило реакционный курс. Одним из наиболее удобных укрепления самодержавия внутри страны царизм считал успешную завоевательную войну против Турецкой империи. Стремление царизма к этой войне всецело определялось интересами господствующего класса и было вызвано потребностью военно-феодально-купеческой верхушки России в выходах к морям, в морских портах, в расширении внешней торговли и овладении стратегическими пунктами.
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
Накануне Крымской войны Россия обладала более сильной производственной базой, чем в начале XIX века; увеличилось число крупных мануфактур и фабрик, расширился внутренний рынок, развились товарно-денежные отношения. Значительно возрос экспорт хлеба. Однако господство крепостнического хозяйства предопределяло отсталость России, и к 50-м годам XIX века страна значительно отставала от государств Западной Европы, вступивших гораздо раньше на путь капиталистического развития.
Самодержавно-крепостнический строй, господствовавший в стране, тормозил развитие промышленности, сельского хозяйства, транспорта, мореплавания. Отставание России особенно сильно проявлялось в черной металлургии. Если в конце XVIII века Россия выпускала чугуна больше, чем Англия, то к середине XIX века она производила его по сравнению с Англией уже в 10 раз меньше. Применение дарового труда крепостных не стимулировало, а тормозило внедрение машин, новых процессов и методов производства в различные отрасли промышленности. В го же время передовая научно-техническая мысль России шла впереди зарубежной; в науке и технике не было области, не имевшей выдающихся вкладов отечественных ученых. Однако научные открытия и изобретения не находили широкого практического применения в крепостнической России.
Весь ход экономического развития страны толкал к уничтожению крепостного права. В ответ на усиление эксплуатации трудящиеся массы все шире развертывали борьбу против крепостничества. Только за вторую Четверть XIX века в стране произошло свыше 700 вспышек крестьянских волнений, что является ярким свидетельством обострения классовой борьбы в тот период. Все чаще вспыхивали волнения в армии и на флоте. С гневным протестом против крепостничества выступали лучшие представители русской революционной демократии — Белинский, Герцен и позднее Чернышевский и Добролюбов.
Правительство Николая I и во внутренней и во внешней политике проводило реакционный курс. Одним из наиболее удобных укрепления самодержавия внутри страны царизм считал успешную завоевательную войну против Турецкой империи. Стремление царизма к этой войне всецело определялось интересами господствующего класса и было вызвано потребностью военно-феодально-купеческой верхушки России в выходах к морям, в морских портах, в расширении внешней торговли и овладении стратегическими пунктами.