В 336 году до н. э. отец Александра Филипп погиб от рук заговорщиков, а Александр стал царём Македонии. Он отомстил заговорщикам за смерть отца, усилил порядок в государстве, а потом стал расширять македонские владения.
Сообщение про Александра Македонского.
В 335 году до н. э. Александр начал военный поход в Грецию, одержал несколько блестящих побед, взял город Фивы и присоединил Грецию к своим владениям. Теперь он был царём и Македонии, и Греции. С этого времени начались его славные военные походы.
В скором времени он, умело используя мужество, военную хитрость и знания, покорил полуостров Малая Азия, завоевал Сирию, а потом и Египет. Всю эту территорию Александр присоединил к своим владениям всего за несколько лет, к 331 году до н. э.
Александр — великий царь
Следующие два года Александр воевал с величайшей державой древности — Персией. Он умело использовал правило «Разделяй и властвуй», ссорил персидских правителей между собой, а потом разбивал их армии поодиночке.
Грамотно управляя войском, Александр Македонский одерживал победы одну за другой и к 330 году до н. э. покорил всю Персию. Одних полководцев он захватил в плен, а других сделал своими союзниками. Так же он поступал с азиатскими и индийскими правителями — никто не мог остановить победоносную армию Александра.
Теперь великая империя Александра объединила огромную территорию от Македонии и Греции до восточных пределов Индии. Такой империи никто до него не создавал раньше. Столицей государства стал великий город Вавилон. Александр не уничтожал традиции покорённых стран — он мечтал объединить все народы в единое целое.
В планах у Александра было ещё много славных походов и завоеваний, но в 323 году он тяжело заболел и вскоре умер в Вавилоне. Его империя оказалась слишком непрочной, а наследники и союзники передрались друг с другом за власть. Великая держава Александра Македонского просуществовала не больше 10 лет при его жизни, а сразу после его смерти распалась на отдельные государства.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
ответ:Начало правления Александра Македонского
В 336 году до н. э. отец Александра Филипп погиб от рук заговорщиков, а Александр стал царём Македонии. Он отомстил заговорщикам за смерть отца, усилил порядок в государстве, а потом стал расширять македонские владения.
Сообщение про Александра Македонского.
В 335 году до н. э. Александр начал военный поход в Грецию, одержал несколько блестящих побед, взял город Фивы и присоединил Грецию к своим владениям. Теперь он был царём и Македонии, и Греции. С этого времени начались его славные военные походы.
В скором времени он, умело используя мужество, военную хитрость и знания, покорил полуостров Малая Азия, завоевал Сирию, а потом и Египет. Всю эту территорию Александр присоединил к своим владениям всего за несколько лет, к 331 году до н. э.
Александр — великий царь
Следующие два года Александр воевал с величайшей державой древности — Персией. Он умело использовал правило «Разделяй и властвуй», ссорил персидских правителей между собой, а потом разбивал их армии поодиночке.
Грамотно управляя войском, Александр Македонский одерживал победы одну за другой и к 330 году до н. э. покорил всю Персию. Одних полководцев он захватил в плен, а других сделал своими союзниками. Так же он поступал с азиатскими и индийскими правителями — никто не мог остановить победоносную армию Александра.
Теперь великая империя Александра объединила огромную территорию от Македонии и Греции до восточных пределов Индии. Такой империи никто до него не создавал раньше. Столицей государства стал великий город Вавилон. Александр не уничтожал традиции покорённых стран — он мечтал объединить все народы в единое целое.
В планах у Александра было ещё много славных походов и завоеваний, но в 323 году он тяжело заболел и вскоре умер в Вавилоне. Его империя оказалась слишком непрочной, а наследники и союзники передрались друг с другом за власть. Великая держава Александра Македонского просуществовала не больше 10 лет при его жизни, а сразу после его смерти распалась на отдельные государства.
Объяснение:
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.