Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво. Батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося багато монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об’єднання цих монастирів в 530 р. виник орден бенедиктинців.Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум»
Звідси й походження слова «цистерціанці». Мета створення цистерціанського ордену — повернення до суворих правил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею і харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком цистерціанський орден багато чим завдячує абатові Бернарові Клервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності нечисельний цистерціанський орден став одним із найбільших.
На початку XIII ст. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.
Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизі в багатій купецькій родині. Спочатку юнак зайнявся торгівлею, але після полону й тяжкої хвороби присвятив себе релігії. Роздавши своє майно бідним, Франциск Ассизький проповідував серед знедолених і хворих. Він навчав любити не тільки людей, але й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду, вбачаючи в усьому Бога. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноритів із часом утворила чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.
Навесні 1096 р. першими вирушили в похід загони французьких і німецьких селян. Вони брали із собою сім’ї. Хаотичні, майже беззбройні юрби й численні вози заполонили дороги. Це був голодний і неорганізований натовп, до того ж цілком небоєздатний. Дорогою до селян приєднувалися жебраки й розбійники. Щоб якось вижити, учасники цього походу намагалися здобути їжу та одяг грабунками й погромами, під час яких загинуло багато євреїв. Пройшовши довгий шлях, вони нарешті прибули до Константинополя. Візантійці переправили цих злиденних вояків через Босфор у Малу Азію, де в першому ж бою їх перебили турки.
ЦЕРКОВНІ СОБОРИ - збори вищого духовенства в рамках держави (помісний собор) або всієї церкви (вселенський собор).
XII ст. Абат Гюібер Ножанський про хрестовий похід селян
...Ніхто з бідняків не думав про недостатність своїх засобів та про труднощі такого, шляху. Кожний полишав свій дім, виноградник, свій спадок, продавав їх за мізерну ціну і з радістю йшов у похід...
Неймовірно зворушливим видовищем були ці бідні хрестоносці: вони підковували биків, як коней, запрягали їх у двоколісні візки та лаштували на них своє небагате майно й маленьких дітей. На шляху, угледівши будь-який замок, будь-яке місто, діти простягали руки й питали: «Чи не той це Єрусалим, до якого ми прямуємо?»
Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати рицарські загони. Усього в Першому хрестовому поході (1096-1099) взяло участь майже 100 тис. добре озброєних воїнів. Переправившись за до візантійців у Малу Азію, рицарі- хрестоносці завдали туркам кілька поразок і влітку 1099 p., після 5 тижнів виснажливого штурму, вдерлися в Єрусалим. Переможці жорстоко пограбували місто й по-звірячому перебили більшу частину його жителів. Було винищено десятки тисяч мусульман та євреїв. Як розповідає очевидець, хрестоносці лютували в Єрусалимі так, що їхні коні йшли по коліна в крові.
У результаті завоювань хрестоносці заволоділи значною частиною Східного Середземномор’я. На цих землях вони утворили чотири держави. Головну роль серед них відігравало Єрусалимське королівство. Завойовники ввели феодальні порядки, що побутували в Західній Європі. Місцеві селяни потрапляли в залежність до хрестоносців і були змушені віддавати їм частину врожаю.
Хрестоносцям із великими труднощами вдавалося утримувати владу над підкореним населенням. Слабкість позицій хрестоносців на Сході спонукала папство створити там рицарсько-чернечі ордени. Рицарі, які вступали до них, давали три чернечі обітниці: бідності, послуху й безшлюбності. їхнім головним завданням була боротьба з ворогами християнства. Для захисту християнських володінь ордени збудували мережу могутніх замків. Частина з них збереглася до наших днів. На чолі орденів стояли великі магістри, які підпорядковувалися тільки Папі Римському.
Состояние и развитие аграрного сектора в различные периоды социалистического строительства в СССР рогатого скота было на 3,5 млн голов меньше, чем до войны. Урожайность зерновых даже в 1949–1953 гг. была заметно ниже, чем в 1913 г. (7,7 и 8,2 центнера с гектара). Среднегодовые темпы роста сельскохозяйственного производства в 1950–1953 гг., по официальным данным, составляли 1,6%.17 Более того, небывалый нажим со стороны государства надломил советскую деревню. С 1950 г. число сельских жителей стало сокращаться.
Избранный в СССР вариант форсированного восстановления с опорой на внутренние ресурсы, сверхконцентрация средств в тяжелой, военной промышленности и страшный голод 1946 г. поставили десятки миллионов людей перед проблемой физического выживания, что не могло не вызывать определенного роста социальной напряженности.
Таким образом, политическое руководство СССР в послевоенные годы избрало наиболее сложный и ресурсоемкий вариант восстановления и развития аграрного сектора экономики. Он предусматривал не только автаркическое развитие, с опорой на собственные силы, но и был отягощен курсом на максимальное форсирование тяжелой индустрии и военно-промышленного комплекса (ВПК) за счет беспрецедентного ограбления деревни. Реализация такого курса требовала не просто масштабного внеэкономического принуждения, но и массовых репрессий.
Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво. Батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося багато монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об’єднання цих монастирів в 530 р. виник орден бенедиктинців.Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум»
Звідси й походження слова «цистерціанці». Мета створення цистерціанського ордену — повернення до суворих правил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею і харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком цистерціанський орден багато чим завдячує абатові Бернарові Клервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності нечисельний цистерціанський орден став одним із найбільших.
На початку XIII ст. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.
Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизі в багатій купецькій родині. Спочатку юнак зайнявся торгівлею, але після полону й тяжкої хвороби присвятив себе релігії. Роздавши своє майно бідним, Франциск Ассизький проповідував серед знедолених і хворих. Він навчав любити не тільки людей, але й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду, вбачаючи в усьому Бога. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноритів із часом утворила чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.
Навесні 1096 р. першими вирушили в похід загони французьких і німецьких селян. Вони брали із собою сім’ї. Хаотичні, майже беззбройні юрби й численні вози заполонили дороги. Це був голодний і неорганізований натовп, до того ж цілком небоєздатний. Дорогою до селян приєднувалися жебраки й розбійники. Щоб якось вижити, учасники цього походу намагалися здобути їжу та одяг грабунками й погромами, під час яких загинуло багато євреїв. Пройшовши довгий шлях, вони нарешті прибули до Константинополя. Візантійці переправили цих злиденних вояків через Босфор у Малу Азію, де в першому ж бою їх перебили турки.
ЦЕРКОВНІ СОБОРИ - збори вищого духовенства в рамках держави (помісний собор) або всієї церкви (вселенський собор).
XII ст. Абат Гюібер Ножанський про хрестовий похід селян
...Ніхто з бідняків не думав про недостатність своїх засобів та про труднощі такого, шляху. Кожний полишав свій дім, виноградник, свій спадок, продавав їх за мізерну ціну і з радістю йшов у похід...
Неймовірно зворушливим видовищем були ці бідні хрестоносці: вони підковували биків, як коней, запрягали їх у двоколісні візки та лаштували на них своє небагате майно й маленьких дітей. На шляху, угледівши будь-який замок, будь-яке місто, діти простягали руки й питали: «Чи не той це Єрусалим, до якого ми прямуємо?»
Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати рицарські загони. Усього в Першому хрестовому поході (1096-1099) взяло участь майже 100 тис. добре озброєних воїнів. Переправившись за до візантійців у Малу Азію, рицарі- хрестоносці завдали туркам кілька поразок і влітку 1099 p., після 5 тижнів виснажливого штурму, вдерлися в Єрусалим. Переможці жорстоко пограбували місто й по-звірячому перебили більшу частину його жителів. Було винищено десятки тисяч мусульман та євреїв. Як розповідає очевидець, хрестоносці лютували в Єрусалимі так, що їхні коні йшли по коліна в крові.
У результаті завоювань хрестоносці заволоділи значною частиною Східного Середземномор’я. На цих землях вони утворили чотири держави. Головну роль серед них відігравало Єрусалимське королівство. Завойовники ввели феодальні порядки, що побутували в Західній Європі. Місцеві селяни потрапляли в залежність до хрестоносців і були змушені віддавати їм частину врожаю.
Хрестоносцям із великими труднощами вдавалося утримувати владу над підкореним населенням. Слабкість позицій хрестоносців на Сході спонукала папство створити там рицарсько-чернечі ордени. Рицарі, які вступали до них, давали три чернечі обітниці: бідності, послуху й безшлюбності. їхнім головним завданням була боротьба з ворогами християнства. Для захисту християнських володінь ордени збудували мережу могутніх замків. Частина з них збереглася до наших днів. На чолі орденів стояли великі магістри, які підпорядковувалися тільки Папі Римському.
Состояние и развитие аграрного сектора в различные периоды социалистического строительства в СССР
рогатого скота было на 3,5 млн голов меньше, чем до войны. Урожайность зерновых даже в 1949–1953 гг. была заметно ниже, чем в 1913 г. (7,7 и 8,2 центнера с гектара). Среднегодовые темпы роста сельскохозяйственного производства в 1950–1953 гг., по официальным данным, составляли 1,6%.17 Более того, небывалый нажим со стороны государства надломил советскую деревню. С 1950 г. число сельских жителей стало сокращаться.
Избранный в СССР вариант форсированного восстановления с опорой на внутренние ресурсы, сверхконцентрация средств в тяжелой, военной промышленности и страшный голод 1946 г. поставили десятки миллионов людей перед проблемой физического выживания, что не могло не вызывать определенного роста социальной напряженности.
Таким образом, политическое руководство СССР в послевоенные годы избрало наиболее сложный и ресурсоемкий вариант восстановления и развития аграрного сектора экономики. Он предусматривал не только автаркическое развитие, с опорой на собственные силы, но и был отягощен курсом на максимальное форсирование тяжелой индустрии и военно-промышленного комплекса (ВПК) за счет беспрецедентного ограбления деревни. Реализация такого курса требовала не просто масштабного внеэкономического принуждения, но и массовых репрессий.