По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
В середине 1 тыс. до н. э на территории Алтая, Южной Сибири и Восточного Казахстана начал складываться союз племен, получивший название хунну (гунны). Эти племена заявили о себе в исторических событиях эпохи «Великого переселения народов». Из числа прототюркских союзов, создавших государства, гунны, как и усуни и кангюй, сыграли существенную роль в истории Казахстана.
Территория гуннов в эпоху расцвета империи (177 г. до н.э|) охватывала огромные Евразии - от Тихого океана до берегов Каспийского моря, а позднее и Центральной Европы.
Усиление гуннов и начало формирования империи связано с кризисом в Центральной Азии в III в. до н.э. В то время, как отмечают китайцы, дунху были сильны, а юечжи достигли своего расцвета. Гунны находились между ними, однако стремительное возвышение гуннских племен при Модэ шаньюе и при его сыне Лаошань заставило их признать условия вассалитета. Одновременно гунны начали масштабные походы в Китай. Во К в. До н.э. гунны (заставили династию Хань (Китай) подписать «договор о мире и родстве», согласно которому получили княжну и ежегодную дань в виде «даров» В это время под властью Шаньюев (царей) оказалась территория от современной Кореи до Западного Китая. Затем на востоке гунны подчинили племена «восточных ху» — ухуань, сяньби, обитавших в Монголии. На западе гуннская конница нанесла поражение юечжам в 177 г. до н.э. Оттесненные в Среднюю Азию юечжи завладели территорией греко- бактрийского государства, а затем создали Кушанскую державу.
Кризис восточного гуйнского государства наступил с 71 г. до н.э., когда Китай с кочевых соседей гуннов - ухуаней, усуней, динлинов нанес тяжелое поражение. Впоследствии, в 56 г. до н.э., общество гуннов раскололось на южных и северных.
В период кризиса (Ill-IV вв.) гунны двинулись в двух направлениях - к югу и западу и появились в степях юго-восточной Европы в 70-х гг. IV в. Пройдя тысячи километров по сибирским и Уральским степям сквозь земли угро-язычных народов, затем присоединив приазовских алан, гунны переправились через Керченский пролив, разгромили города Боспорского царства. К 376 г. гунны оказались непосредственно у стен Рима.
Завоевание территории Западной Европы началось при Баламере (375 т.), продолжалось при Ругиле (первая треть V в.), и завершилось при Атилле (445-453 г.). К нашествию подключались огромные массы тюрко- и угро- язычных племен. В середине IV века в состав гуннской орды вошли ирано¬язычные аланы, а затем и германоязычные племена. Так была создана гуннская империя в Европе.
Одно из крупных событий времен Западногуннской империи - Каталаунское сражение, известное как «битва народов». Произошла она в 451 г. на территории современной Франции между Римом и гуннами, на поле брани остались убитыми около 200 тыс. человек.
Начатое гуннами «Великое переселение народов» стало началом новой эпохи средневековья и феодализма. Великое переселение народов явилось удачной социальной революцией для Европы, ознаменовавшей конец рабовладельческого производства и переход к феодализму.
Территория Средней Азии была освоена гуннами еще в период правления Моде шаньюя. В V в. н.э юго-западные группы гуннов (белые гунны) оказались в непосредственной близости от Сасанидского Ирана. В период междоусобных войн в 450-х гг. царь Пероз в обмен на их эфталитам (белые гунны) уступил восточный Тохаристан (Бактрию). В 484 г. Сасанидская армия была наголову разбита эфталитами. Иран до конца VI в. платил дань белым гуннам. История господства белых гуннов в Средней Азии насчитывает почти два столетия (420-565 гг.).
С 557 г. тюрки стали вести масштабные завоевательные походы, которые завершились к 565 г. полной ликвидацией государства Белых гуннов В западных и восточных источниках белых гуннов часто называют эфталитами, по имени их правителя Эфталаноса (470-496 гг.).
Общественное устройство гуннов имело сложную картину. Во главе страны стоял шаньюй, обладавший в лучшие годы державы неограниченной властью. Согласно источникам, гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения», позже именовавшиеся «начальниками над 10 тысячами всадников». В свою очередь, темник назначал тысячников, сотников и десятников, наделяя их землей с кочующим на ней населением. Несмотря на чрезвычайное усиление центральной власти, в гуннском обществе продолжали действовать народное собрание и совет старейшин.
Источник: Артыкбаев Ж.О. История Казахстана, Астана, 2004г.-159с.
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
В середине 1 тыс. до н. э на территории Алтая, Южной Сибири и Восточного Казахстана начал складываться союз племен, получивший название хунну (гунны). Эти племена заявили о себе в исторических событиях эпохи «Великого переселения народов». Из числа прототюркских союзов, создавших государства, гунны, как и усуни и кангюй, сыграли существенную роль в истории Казахстана.
Территория гуннов в эпоху расцвета империи (177 г. до н.э|) охватывала огромные Евразии - от Тихого океана до берегов Каспийского моря, а позднее и Центральной Европы.
Усиление гуннов и начало формирования империи связано с кризисом в Центральной Азии в III в. до н.э. В то время, как отмечают китайцы, дунху были сильны, а юечжи достигли своего расцвета. Гунны находились между ними, однако стремительное возвышение гуннских племен при Модэ шаньюе и при его сыне Лаошань заставило их признать условия вассалитета. Одновременно гунны начали масштабные походы в Китай. Во К в. До н.э. гунны (заставили династию Хань (Китай) подписать «договор о мире и родстве», согласно которому получили княжну и ежегодную дань в виде «даров» В это время под властью Шаньюев (царей) оказалась территория от современной Кореи до Западного Китая. Затем на востоке гунны подчинили племена «восточных ху» — ухуань, сяньби, обитавших в Монголии. На западе гуннская конница нанесла поражение юечжам в 177 г. до н.э. Оттесненные в Среднюю Азию юечжи завладели территорией греко- бактрийского государства, а затем создали Кушанскую державу.
Кризис восточного гуйнского государства наступил с 71 г. до н.э., когда Китай с кочевых соседей гуннов - ухуаней, усуней, динлинов нанес тяжелое поражение. Впоследствии, в 56 г. до н.э., общество гуннов раскололось на южных и северных.
В период кризиса (Ill-IV вв.) гунны двинулись в двух направлениях - к югу и западу и появились в степях юго-восточной Европы в 70-х гг. IV в. Пройдя тысячи километров по сибирским и Уральским степям сквозь земли угро-язычных народов, затем присоединив приазовских алан, гунны переправились через Керченский пролив, разгромили города Боспорского царства. К 376 г. гунны оказались непосредственно у стен Рима.
Завоевание территории Западной Европы началось при Баламере (375 т.), продолжалось при Ругиле (первая треть V в.), и завершилось при Атилле (445-453 г.). К нашествию подключались огромные массы тюрко- и угро- язычных племен. В середине IV века в состав гуннской орды вошли ирано¬язычные аланы, а затем и германоязычные племена. Так была создана гуннская империя в Европе.
Одно из крупных событий времен Западногуннской империи - Каталаунское сражение, известное как «битва народов». Произошла она в 451 г. на территории современной Франции между Римом и гуннами, на поле брани остались убитыми около 200 тыс. человек.
Начатое гуннами «Великое переселение народов» стало началом новой эпохи средневековья и феодализма. Великое переселение народов явилось удачной социальной революцией для Европы, ознаменовавшей конец рабовладельческого производства и переход к феодализму.
Территория Средней Азии была освоена гуннами еще в период правления Моде шаньюя. В V в. н.э юго-западные группы гуннов (белые гунны) оказались в непосредственной близости от Сасанидского Ирана. В период междоусобных войн в 450-х гг. царь Пероз в обмен на их эфталитам (белые гунны) уступил восточный Тохаристан (Бактрию). В 484 г. Сасанидская армия была наголову разбита эфталитами. Иран до конца VI в. платил дань белым гуннам. История господства белых гуннов в Средней Азии насчитывает почти два столетия (420-565 гг.).
С 557 г. тюрки стали вести масштабные завоевательные походы, которые завершились к 565 г. полной ликвидацией государства Белых гуннов В западных и восточных источниках белых гуннов часто называют эфталитами, по имени их правителя Эфталаноса (470-496 гг.).
Общественное устройство гуннов имело сложную картину. Во главе страны стоял шаньюй, обладавший в лучшие годы державы неограниченной властью. Согласно источникам, гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения», позже именовавшиеся «начальниками над 10 тысячами всадников». В свою очередь, темник назначал тысячников, сотников и десятников, наделяя их землей с кочующим на ней населением. Несмотря на чрезвычайное усиление центральной власти, в гуннском обществе продолжали действовать народное собрание и совет старейшин.
Источник: Артыкбаев Ж.О. История Казахстана, Астана, 2004г.-159с.