В кінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнає найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, касує військо, гетьманат цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті та архітектурі
Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдо візантійському й ніби "московському" стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.
Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. "стиль імперії"), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.
Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).
Семиреченский центр - центр освободительной борьбы на юге Казахстана в 1916 году. Туркестанский генерал А. Куропаткин приказал подавить восставших здесь повстанцев любыми средствами. В казачьих станицах организовывались отряды карателей из местного казачества, сюда поставляли винтовки, патроны. Вооружали русское кулачество, осевшее в переселенческих поселениях. При карательных отрядах, в городах Семиречья создавались военно-полевые суды. Восстание охватило земли, близ реки Чу и озера Иссык-Куль. Армия киргизских и казахских повстанцев достигла более 10 тысяч человек. Значительный эпизод Семиреченской борьбы - Каркаринская ярмарка. В августе 1916 года примерно 5 тысяч восставших окружили ярмарку и завоевали ее. Отряды повстанцев, теснимые карательными отрядами, вели бои в песках Моюнкума. Восстание было подавлено. Более 238 тысяч жителей восставших аулов Семиречья перекочевало в Китай. Лидера восстания Бекболата Ашекеева каратели повесили на сопке Бурундай, другой лидер повстанцев Жаменке Мамбетов был отравлен в тюрьме. Тургайский центр отличался централизованностью действий, слаженным руководством. Численность восставших была намного больше. Возглавлял движение Амангельды Иманов, внук батыра – Имана. Армия Иманова была отлично организована и дисциплинирована. Большое внимание уделялось обучению военному делу. Была налажена не просто поставка оружия для протестующих, а и его производство. В сентябре 1916 года численность восставших достигло 20 тысяч. В ноябре 1916 года – уже 50 тысяч. Иманов разработал свою тактику ведения боя: формировал отряды мергенов - снайперов, бросал в нужные моменты конницу. Завладеть городом Тургаем повстанцы не смогли. Они отступили в пески Аккум и к урочищу Батпаккара, где перешли к партизанской войне. Лихие джигиты на лошадях наводили ужас на противника. Хотя борьба повстанцев Тургайского центра была более упорной и длительной чем в Семиречье, восстание также потерпело поражение, было наказано 3 тысячи человек.
В кінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнає найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, касує військо, гетьманат цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті та архітектурі
Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдо візантійському й ніби "московському" стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.
Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. "стиль імперії"), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.
Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).
В казачьих станицах организовывались отряды карателей из местного казачества, сюда поставляли винтовки, патроны. Вооружали русское кулачество, осевшее в переселенческих поселениях. При карательных отрядах, в городах Семиречья создавались военно-полевые суды.
Восстание охватило земли, близ реки Чу и озера Иссык-Куль. Армия киргизских и казахских повстанцев достигла более 10 тысяч человек.
Значительный эпизод Семиреченской борьбы - Каркаринская ярмарка. В августе 1916 года примерно 5 тысяч восставших окружили ярмарку и завоевали ее. Отряды повстанцев, теснимые карательными отрядами, вели бои в песках Моюнкума. Восстание было подавлено. Более 238 тысяч жителей восставших аулов Семиречья перекочевало в Китай. Лидера восстания Бекболата Ашекеева каратели повесили на сопке Бурундай, другой лидер повстанцев Жаменке Мамбетов был отравлен в тюрьме.
Тургайский центр отличался централизованностью действий, слаженным руководством. Численность восставших была намного больше. Возглавлял движение Амангельды Иманов, внук батыра – Имана. Армия Иманова была отлично организована и дисциплинирована. Большое внимание уделялось обучению военному делу. Была налажена не просто поставка оружия для протестующих, а и его производство.
В сентябре 1916 года численность восставших достигло 20 тысяч. В ноябре 1916 года – уже 50 тысяч. Иманов разработал свою тактику ведения боя: формировал отряды мергенов - снайперов, бросал в нужные моменты конницу.
Завладеть городом Тургаем повстанцы не смогли. Они отступили в пески Аккум и к урочищу Батпаккара, где перешли к партизанской войне. Лихие джигиты на лошадях наводили ужас на противника. Хотя борьба повстанцев Тургайского центра была более упорной и длительной чем в Семиречье, восстание также потерпело поражение, было наказано 3 тысячи человек.