Зміни в соціальній та національній структурі української нації другої половини ХІХ ст.
Загальна чисельність і соціальний склад населення. Скасування кріпацтва й бурхливий розвиток буржуазних відносин відповідним чином позначилися на соціальних і національних процесах української нації. В результаті природного приросту кількість населення України в межах Російської імперії збільшилася з 13,4 у 1863 р. до 23,4 млн осіб у 1897 р. На західноукраїнських землях чисельність населення в другій половині ХІХ ст. зросла з 3,9 до 5,9 млн осіб.
Народ України другої половини ХІХ ст. етнічно був досить монолітним. Незважаючи на великодержавну політику царизму й асиміляцію, кількість українців серед усього населення в сучасних межах України перебувала приблизно на одному рівні. У 1858 р. вона становила 79,8 % і в 1897 – 1900 рр. – 79,6 %. Це стало можливим завдяки високому природному приросту, який компенсував відхід українців у інші регіони Російської держави й збільшення чисельності представників національних меншин. Причому співвідношення українців і представників інших національностей було неоднаковим у різних місцевостях. У 1897 – 1900 рр. в Криму українці становили всього 11,6 %, Бессарабії – 34,6, Полтавській губернії – 98,0 і Харківській – 80,6 % усіх мешканців.
Зміни в соціальній та національній структурі української нації другої половини ХІХ ст.
Загальна чисельність і соціальний склад населення. Скасування кріпацтва й бурхливий розвиток буржуазних відносин відповідним чином позначилися на соціальних і національних процесах української нації. В результаті природного приросту кількість населення України в межах Російської імперії збільшилася з 13,4 у 1863 р. до 23,4 млн осіб у 1897 р. На західноукраїнських землях чисельність населення в другій половині ХІХ ст. зросла з 3,9 до 5,9 млн осіб.
Народ України другої половини ХІХ ст. етнічно був досить монолітним. Незважаючи на великодержавну політику царизму й асиміляцію, кількість українців серед усього населення в сучасних межах України перебувала приблизно на одному рівні. У 1858 р. вона становила 79,8 % і в 1897 – 1900 рр. – 79,6 %. Це стало можливим завдяки високому природному приросту, який компенсував відхід українців у інші регіони Російської держави й збільшення чисельності представників національних меншин. Причому співвідношення українців і представників інших національностей було неоднаковим у різних місцевостях. У 1897 – 1900 рр. в Криму українці становили всього 11,6 %, Бессарабії – 34,6, Полтавській губернії – 98,0 і Харківській – 80,6 % усіх мешканців.