Як події доби Руїни висвітлюють тогочасні історичні джерела?
A. « Турецькі клейноди, котрі вдруге турецький султан прислав... на гетьманство українське, тепер після піддання його з Військом прислані московському цареві і публічно та демонстративно на очах народу тріумфально були віддані в столиці...: золота булава велика, обсаджена дорогоцінним камінням; друга булава позолочена, дорогоцінним камінням обсаджена, майстерно зроблена; дві червоних корогви; два волосяних бунчуки; п’ять турецьких листів несли в руках, на сажень золотими літерами пописаних і дуже велику печатку турецького султана квадратну, при котрій висів і золотий шнур».
Б. «Брюховецький, маючи при собі чимало запорожців, невтомно турбувався про Чорну Раду. Він навіть до царської величності написав дозволу зібрати її. Він був певен, що коли вона збереться, то запорожці піднімуть бунт, заб’ють Сомка і Васюту, а його силою оберуть на гетьмана. Так воно опісля й сталося. Коли окольничий князь Гагін та стольник Кирило Йосипович Хлопов на виконання царського указу рушили на Ніжин, маючи намір провести вибори нового гетьмана, тоді Брюховецький з Гадяча і собі поспішив до них у Батурин і там, доволі довго розмовляючи з ними, настроїв їх прихильно до себе. А водночас він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин»... (З літопису Григорія Грабянки).
B. «Турецький султан... бажаючи сором лиця свого безчесного втолити, ще більші свої турецькі й татарські сили зібрав і послав з поганим візиром своїм, на ім’я Мустафа, і з багатьма пашами під Чигирин здобувати його. Ті бусурманські сили, прийшовши місяця липня числа 8 до Чигирина, намагалися взяти його різними приступами, страшною вогняною стрільбою, гранатами, підкопами й усякими наговорами, протягом довгого часу силкуючись злий намір свій виконати, але велику загибель собі там знайшли». (З київського «Синопсиса»).
Г. «Виговський об’єднався з польським та татарським щонайдобірнішим воїнством і вирушив супроти Пушкаря на Полтаву, оскільки його посланці ніяк не могли полковника підкорити, а разом з воїнством і сам задумав піти, сподіваючись, що приводом до походу може служити неприязнь полковника та його ворожість до дій гетьмана... Спішно привів (татар) своїм на підмогу, вони перетяли дорогу, що вела на Полтаву, і стали на перехваті. А Пушкарів загін, перелякавшися татар, був розбитий Виговським. У цій січі, рубаючись разом зі своїми воїнами, загинув і Пушкар. А його воїнство, забачивши смерть свого начальника, вкрай переполошилось і кинулось втікати...». (З літопису Григорія Грабянки).
Д. «А Дорошенко після перемоги над Ханенком рушив, уже без перешкод, з усім козацьким та ординським військом від Ладижина під Кам’янець. Прибувши туди, допомагав туркам добувати Кам’янець, який, бувши уфундований від природи Божою силою, здававсь у людських очах геть-но нездобутним. Але що Бог захоче, те й зробить, бо той твердий град, не так від сили й ворожої зброї, як від нужди й міцного оточення, було в суботу 17 серпня добуто і захоплено під турецьку владу...». (З літопису Самійла Величка»).
Вотчина - наследственное земельное владение феодалов.
Повинности - работа крестьян (барщина, оброк)
Барщина - все работы крестьян в хозяйстве помещика:обработка господской башни, строительство и ремонт домов, очистки прудов, ловля рыбы, охота.
Оброк - крестьяне должны были отдавать: долю продуктов своего хозяйства, изготовленные или изделия (из кожи, металла, и тп) позднее деньги.
личная-(когда крестьянин принадлежит сеньору) поземельная(когда земля крестьянина является часть вотчины) , судебная-население судилось в суде сеньора и повинности выплачиваются в его пользу
общины создавались чтобы было легче оплачивать налоги и работать
В борьбе с хивинцами и кокандцами Жанкожа батыр был вынужден идти на временный союз с россиянами.В 1847 г. царские власти, пытаясь привлечь Жанкожа батыра на свою сторону, предложили ему ежегодное звание, должность управителя казахами побережья Сырдарьи и звание есаула, отчего батыр отказался.
Отдалиться от России Жанкожу-батыра заставила попытка царизма подчинить его султанам-правителям Младшего жуза.В 1853 году с занятием русскими войсками Акмешита возникла Сырдарьинская военная линия.Территория от Раима до Акмешита отошла под контроль царских войск. Теперь со стороны царских войск усилился] сбор податей, и принуждение казахов к строительству новых крепостей, что привело к еще большему обнищанию трудящихся и началу нового этапа восстания в 1856-1857 гг.Царская администрация изымала у сырдарьинских казахов поливные земли, и они вынуждены были осваивать целинные и залежные земли.
В 1856 г. началась борьба сырдарьинских казахов во главе с Жанкожой-батыром против России.
Поводом для выступления послужило то, что русские солдаты заживо сожгли 3-х казахов.Центром восстания Сырдарьинских казахов под руководством Ж.Нурмухамедулы против России был район укрепления - Жанакала.
В декабре 1856 года благодаря умелым действиям батыра Ж.Нурмухамедулы Казалинский форт был окружен.
Ж. Нурмухамедулы, стремясь заручиться поддержкой других отрядов, отправил послание предводителю антиколониального движения Есету Котибарову
Против восставших под знаменем Ж.Нурмухамедулы был направлен крупный отряд под командованием генерал-майора Фитингофа.
Объяснение:
Царские власти стремились предотвратить объединение сил Жанкожи Нурмухамедулы и Есета Котибарова.Параллельно с движением Жанкожи Нурмухамедулы вблизи северного побережья Аральского моря развивалось восстание, которое возглавил Есет Котибарулы (1807-1888 гг.).
В 1838 г. Есет батыр участвовал в штурме российского укрепления Елек.
В 1847-1848 гг. вместе с батыром Жанкожой вел активную борьбу с хивинскими и кокандскими завоевателями.
В 1847 г. в районе реки Эмбы Есет батыр совершил нападение на царский карательный отряд.
Оренбургская губернская администрация поручила султану-правителю Арыстану Жанторину задержание батыра Есета.
Ранним утром 8 июля 1855 г. отряд Есета разгромил лагерь султана Жанторина.
Со стороны Есет батыра были также безуспешные попытки заключения военного союза с Хивой.
В 1858 г. в урочище Шошкаколь в борьбе с превосходящими силами карателей сложили оружие отряды Есета.
Он понял бесполезность борьбы с мощной военной машиной. Царское правительство простило ему антиправительскую деятельность.
Он был освобожден от платежа кибиточной подати.
Впоследствии стал иргизского уездного начальника Тургайской области.
В 1873 г. Есет батыр принял участие в хивинском походе в составе русских войск.