Це був могутній і розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій І знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.
Юрій І, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Він переніс свою столицю зі Львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій Львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою й мати союзників у боротьбі проти Литви.
В 1287 одружився вдруге з дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, Після смерті батька об'єднав усі землі Галицько-Волинської держави під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. За правління Ю. I Л. Польща захопила Люблінську землю (1302), а Угорщина — частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним, що сприяло швидкому економічному розвитку. В 1303 Ю. I Л. домігся утворення Галицької митрополії, до складу якої увійшли: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська єпархії. У 1312-13 угорські феодали висували Ю. I Л. претендентом на угорський престол. Ю. І Л., бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Романовича Галицького, прийняв титул «короля Русі».
Зовнішня політика
Мирний характер правління, яким, як заведено вважати, відзначалась епоха Юрія, може бути пов'язаний як із його особистими якостями, так із винятково сприятливою зовнішньополітичною кон'юнктурою, котра склалася на той час навколо Галицько-Волинської Русі. Основний чинник міжнародного та внутрішнього життя — Золота Орда тоді переживала правління хана Тохти, перебування якого на ханському престолі майже повністю збіглось із періодом княжіння Юрія. У 1300 році Тохта перемагає беклярбека Ногая, який з 1270 року правив у Північному Причорномор'ї. В цей самий час (найпізніше на наступний рік) Юрій наслідує своєму батьку Леву. Смерть Тохти датується 1312 роком, за два роки до загибелі Юрія (відповідно до пізньої дати його смерті). Від часу перемоги над Ногаєм і до кінця свого правління Тохта був зосереджений, в основному, справами пов'язаними з Азербайджаном і боротьбою з італійцями у Криму. Наступний ключовий сусід Галицько-Волинської держави — Угорське королівство, якраз у перший рік правління Юрія увійшло у, майже, двадцятирічний період боротьби за спадщину династії Арпадів, останній представник якої Андрій III помер у 1301 році. З початком правління Юрія також збіглась активна фаза внутрішньої боротьби у Польщі, пов'язаної із коронацією на польський престол чеського короля Вацлава II та втечі за кордон Владислава Локєтка — обидві події відбулись у 1300 році. Після цього в Польщі почався період тривалої боротьби за владу між різними претендентами, котра завершилася лише в 1314 році утвердженням влади Локєтка, що теж збіглось у часі зі смертю Юрія. Міцніюча Литовська держава на чолі із Вітенем була зайнята війною із Тевтонським орденом; фактично, на кожен рік правління Юрія припадав, принаймні, один литовський похід на Захід. Зовнішньополітична діяльність Юрія характерна переглядом тих зв'язків, котрі склалися в епоху Лева. Якщо раніше Лев виступав у ролі союзника чеського короля Вацлава II, що у 1300 році став одночасно і королем Польщі, то Юрій, навпаки, підтримував суперника Вацлава — князя Владислава Локєтка. Союз Лева із Вацлавом, давав можливість, по-суті, поділити між ними Сандомирське князівство, внаслідок чого до Русі відійшла Люблінська земля. Переорієнтація політики Юрія могла мати пояснення як у родинних зв'язках (його жінка була сестрою Локетка), так і побоюваннями отримати надто сильного сусіда на Заході в особі Вацлава II, який володів двома королівствами, а його син Вацлав III, на той час, успішно боровся за владу в Угорщині. Подальші успіхи чехів могли б у майбутньому створити серйозні загрози, передовсім для Галичини, яка була давнім об'єктом претензій угорських королів. Крім того, варто зазначити, що Вацлав II був внуком Ростислава Чернігівського — колишнього суперника Романовичів за владу в Галичині. Розрив союзу із Чехією, відбився й у політиці Юрія щодо боротьби за владу в Угорщині, після смерті останнього Арпадовича. Серед трьох претендентів — Вацлава III, Карла Роберта Сицилійського та Отто III Баварського, Юрій підтримав останнього. Відповідно до тогочасних джерел, Отто перебуває на Русі у 1308 році, після свого повернення з полону в Угорщині де отримує прихильний прийом Юрія який і сприяв його визволенню.
Це був могутній і розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій І знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.
Юрій І, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Він переніс свою столицю зі Львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій Львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою й мати союзників у боротьбі проти Литви.
В 1287 одружився вдруге з дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, Після смерті батька об'єднав усі землі Галицько-Волинської держави під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. За правління Ю. I Л. Польща захопила Люблінську землю (1302), а Угорщина — частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним, що сприяло швидкому економічному розвитку. В 1303 Ю. I Л. домігся утворення Галицької митрополії, до складу якої увійшли: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська єпархії. У 1312-13 угорські феодали висували Ю. I Л. претендентом на угорський престол. Ю. І Л., бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Романовича Галицького, прийняв титул «короля Русі».
Зовнішня політика
Мирний характер правління, яким, як заведено вважати, відзначалась епоха Юрія, може бути пов'язаний як із його особистими якостями, так із винятково сприятливою зовнішньополітичною кон'юнктурою, котра склалася на той час навколо Галицько-Волинської Русі. Основний чинник міжнародного та внутрішнього життя — Золота Орда тоді переживала правління хана Тохти, перебування якого на ханському престолі майже повністю збіглось із періодом княжіння Юрія. У 1300 році Тохта перемагає беклярбека Ногая, який з 1270 року правив у Північному Причорномор'ї. В цей самий час (найпізніше на наступний рік) Юрій наслідує своєму батьку Леву. Смерть Тохти датується 1312 роком, за два роки до загибелі Юрія (відповідно до пізньої дати його смерті). Від часу перемоги над Ногаєм і до кінця свого правління Тохта був зосереджений, в основному, справами пов'язаними з Азербайджаном і боротьбою з італійцями у Криму. Наступний ключовий сусід Галицько-Волинської держави — Угорське королівство, якраз у перший рік правління Юрія увійшло у, майже, двадцятирічний період боротьби за спадщину династії Арпадів, останній представник якої Андрій III помер у 1301 році. З початком правління Юрія також збіглась активна фаза внутрішньої боротьби у Польщі, пов'язаної із коронацією на польський престол чеського короля Вацлава II та втечі за кордон Владислава Локєтка — обидві події відбулись у 1300 році. Після цього в Польщі почався період тривалої боротьби за владу між різними претендентами, котра завершилася лише в 1314 році утвердженням влади Локєтка, що теж збіглось у часі зі смертю Юрія. Міцніюча Литовська держава на чолі із Вітенем була зайнята війною із Тевтонським орденом; фактично, на кожен рік правління Юрія припадав, принаймні, один литовський похід на Захід. Зовнішньополітична діяльність Юрія характерна переглядом тих зв'язків, котрі склалися в епоху Лева. Якщо раніше Лев виступав у ролі союзника чеського короля Вацлава II, що у 1300 році став одночасно і королем Польщі, то Юрій, навпаки, підтримував суперника Вацлава — князя Владислава Локєтка. Союз Лева із Вацлавом, давав можливість, по-суті, поділити між ними Сандомирське князівство, внаслідок чого до Русі відійшла Люблінська земля. Переорієнтація політики Юрія могла мати пояснення як у родинних зв'язках (його жінка була сестрою Локетка), так і побоюваннями отримати надто сильного сусіда на Заході в особі Вацлава II, який володів двома королівствами, а його син Вацлав III, на той час, успішно боровся за владу в Угорщині. Подальші успіхи чехів могли б у майбутньому створити серйозні загрози, передовсім для Галичини, яка була давнім об'єктом претензій угорських королів. Крім того, варто зазначити, що Вацлав II був внуком Ростислава Чернігівського — колишнього суперника Романовичів за владу в Галичині. Розрив союзу із Чехією, відбився й у політиці Юрія щодо боротьби за владу в Угорщині, після смерті останнього Арпадовича. Серед трьох претендентів — Вацлава III, Карла Роберта Сицилійського та Отто III Баварського, Юрій підтримав останнього. Відповідно до тогочасних джерел, Отто перебуває на Русі у 1308 році, після свого повернення з полону в Угорщині де отримує прихильний прийом Юрія який і сприяв його визволенню.