«я виділив би три основні ознаки «нової людини». насамперед, це безмежна відданість вищій цілі, що полягає у побудові комунізму. по-друге, перехід від ідеї до дії, «нова людина» не мрійник, а діяч і практик. по-третє, «нова людина» виступає представником маси чи класу, який через неї здійснює свій
ідеал.«нова людина» аж ніяк не одинак вона відчуває зв'язок з колективом, що незримо стоїть за нею. цей колектив називається «партія», «клас» чи навіть «весь радянський народ». тому «нова людина» виконує не свою власну, а неодмінно і велику, «загальну» справу. окрім цієї «загальної справи», вона не
має інших, особистих, відособлених інтересів. загальне для неї стає особистим». 1. чому дослідник бере у лапки визначені ним риси «нової людини»? 2. яку людину намагалась формувати влада?
Відповідь:Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонській рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.), в якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Напередодні перського походу у Коринфі відбувся Істмійський конгрес, де 30 грецьких держав уклали союз. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Термопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії й у 469 до н. е. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.
Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламіні (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієвий мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі й визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.
Пояснення:
Название «крестоносцы» появилось потому, что участники крестовых походов нашивали себе на одежду кресты. Считалось, что участники похода получат прощение грехов, поэтому в походы отправлялись не только рыцари, но и простые жители и даже дети (см. Крестовый поход детей) .
Первым воспринял идею освобождения Иерусалима от сельджуков римский папа Григорий VII, который пожелал лично возглавить поход. На его призыв откликнулось до 50 000 энтузиастов, но борьба папы с германским императором оставила идею висеть в воздухе. Преемник Григория, папа Виктор III обновил призыв предшественника, обещая отпущение грехов, но не желая лично участвовать в походе. Жители Пизы, Генуи, некоторых других итальянских городов, страдавших от морских набегов мусульман, снарядили флот, отбывший к побережью Африки. Экспедицией были сожжены два града в Тунисе, но этот эпизод не получил широкого резонанса.
Истинным вдохновителем массового крестового похода стал простой нищий отшельник Пётр Амьенский, по прозвищу Пустынник, родом из Пикардии. При посещении Голгофы и Гроба Господня, зрелище всяческих притеснений палестинских братьев по вере возбудило в нём сильнейшее негодование. Добившись от патриарха писем с мольбой о Пётр отправился в Рим к папе Урбану II, а затем, надев рубище, без обуви, с непокрытой головой и распятием в руках — по городам и весям Европы, проповедуя где только можно о походе для освобождения христиан и Гроба Господня. Простые люди, тронутые его красноречием, принимали Петра за святого, считали счастьем даже отщипнуть клочок шерсти от его ослика на память. Таким образом идея распространилась весьма широко и стала популярной.
Первый крестовый поход начался вскоре после страстной проповеди папы Урбана II, состоявшейся на церковном соборе во французском городе Клермоне в ноябре 1095 года. Незадолго до этого византийский император Алексей I Комнин обратился к Урбану с отразить нападение воинственных турок-сельджуков (названных так по имени своего вождя Сельджука) . Восприняв нашествие мусульман-турок как угрозу христианству, Папа согласился императору, а также, желая привлечь на свою сторону общественное мнение в борьбе с другим претендентом на папский престол, поставил дополнительную цель — отвоевать у сельджуков Святую землю. Речь папы неоднократно прерывалась взрывами народного энтузиазма и возгласами «На то Божья воля! Так хочет Бог!» . Урбан II пообещал участникам отмену их долгов и заботу о семьях, оставшихся в Европе. Тут же, в Клермоне, желающие приносили торжественные клятвы и в знак обета нашивали на свои одежды кресты из полосок красной ткани. Отсюда и пошло имя «крестоносцы» и название их миссии — «Крестовый поход». [2]
Первый поход на волне всеобщего воодушевления в целом достиг своих целей. В дальнейшем Иерусалим и Святая земля были вновь захвачены мусульманами и Крестовые походы предпринимались для их освобождения. Последний (девятый) Крестовый поход в первоначальном значении состоялся в 1271—1272 годах. Последние походы, которые также назывались «крестовыми» , предпринимались в XV веке и были направлены против гуситов и турок-османов.