В XIV-XV вв. в разных странах Западной Европы возникли движения против господства католической церкви. Эти движения получили общее название Реформация. Реформация представляла собой широкое общественно-политическое и идеологическое движение, направленное против римско-католической церкви и ее роли в политической системе общества. Идейной основой Реформации был гуманизм эпохи Возрождения. Идеологи Реформации утверждали, что для души верующего не нужен посредник в лице церкви. В связи с этим они выступали за ликвидацию церковной иерархии вместе с папой римским. Реформация началась в 1517 г. с выступления Мартина Лютера против торговли индульгенциями (папскими грамотами, отпускавшими грехи). Для обозначения всей совокупности направлений Реформации (лютеранство, кальвинизм, цвинглианство, англиканство и др:) употребляется термин "протестантизм". На территории Беларуси первые протестантские общины начали появляться в середине XVI ст. Наибольшее рас здесь получил кальвинизм. В 1560-е гг. из кальвинизма выделилось движение антитринитариев (ариан) - радикальное направление, представители которого проповедовали антифеодальные взгляды. В арианстве выделяют два течения: умеренное, выступавшее за постепенное изменение феодальных порядков, и радикальное, резко критиковавшее крепостничество, политику государственного насилия, феодальные войны. К умеренному течению антитринитаризма принадлежали Симеон Нудный и Насилий Тяпинский. Идеи Реформации в ВКЛ рас преимущественно в шляхетско-магнатской среде (князья Радзивиллы. Кишки. Сапеги, Ходкевичи. Тышкевичи и др.). Известным представителем реформационного движения в ВКЛ, сторонником кальвинизма был Николай Радзивилл Черный. Подавляющее число мещан и крестьян сохранили православную веру. Реформация в ВКЛ завершилась в конце XVI в. Шляхта и магнаты из протестантизма возвратились в католичество.
Со второй половины XVI в. католическая церковь начала борьбу за восстановление позиций католичества. Это движение получило название Контрреформации. Одним из главных орудий борьбы с Реформацией стал орден иезуитов, созданный в 1534 г. и утвержденный папой римским в 1540 г. Представители этого ордена были приглашены в ВКЛ в 1569 г. Главным идеологом Контрреформации был иезуит Петр Скарга. Активными ее сторонниками являлись Стефан Баторий и Сигизмунд III Лаза. Они укреплению католической церкви, поощряли деятельность католических монашеских орденов. В результате мероприятий Контрреформации упрочилось экономическое могущество и политическое влияние католической церкви, произошла клерикализация культуры. Мероприятия Контрреформации в Речи Посполитой были направлены не только против протестантизма, но и против православия. В рамках Контрреформации проведено объединение православной церкви Беларуси и Украины с католической, оформленное на Брестском церковном соборе в 1569 г. Контрреформация в Речи Посполитой фактически продолжалась до 30-х г. XVIII в.
У період спаду першої російської революції 1905–1907 pp. працювали І і II Державні думи. І Державна дума працювала в Петербурзі протягом 27 квітня – 8 липня 1906 р. Ліві партії вибори в Думу бойкотували. Перемогу здобули кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Серед 102 депутатів від дев'яти українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 – трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об'єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.
Українська думська громада (тобто фракція Державної думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у складі 45 осіб сформувалася майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч із Чернігівщини І. Шраг.
Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції – аграрного – у громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків – конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган – журнал "Украинский вестник", у якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський. І Дума була розпущена трохи більше, як через 2 місяці від початку її роботи.
На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної думи. Вибори в II Думу не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": із 518 депутатів 65 були соціал-демократами (у І Думі – 18), 157 – трудовиками (разом із есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (у тому числі шість членів "Спілки", три меншовики, один більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені: 16 – поміщики, 4 – священики, 17 – інтелігенти, 59 – селяни і 6 – робітники. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати. II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.
Відповідь:
В XIV-XV вв. в разных странах Западной Европы возникли движения против господства католической церкви. Эти движения получили общее название Реформация. Реформация представляла собой широкое общественно-политическое и идеологическое движение, направленное против римско-католической церкви и ее роли в политической системе общества. Идейной основой Реформации был гуманизм эпохи Возрождения. Идеологи Реформации утверждали, что для души верующего не нужен посредник в лице церкви. В связи с этим они выступали за ликвидацию церковной иерархии вместе с папой римским. Реформация началась в 1517 г. с выступления Мартина Лютера против торговли индульгенциями (папскими грамотами, отпускавшими грехи). Для обозначения всей совокупности направлений Реформации (лютеранство, кальвинизм, цвинглианство, англиканство и др:) употребляется термин "протестантизм". На территории Беларуси первые протестантские общины начали появляться в середине XVI ст. Наибольшее рас здесь получил кальвинизм. В 1560-е гг. из кальвинизма выделилось движение антитринитариев (ариан) - радикальное направление, представители которого проповедовали антифеодальные взгляды. В арианстве выделяют два течения: умеренное, выступавшее за постепенное изменение феодальных порядков, и радикальное, резко критиковавшее крепостничество, политику государственного насилия, феодальные войны. К умеренному течению антитринитаризма принадлежали Симеон Нудный и Насилий Тяпинский. Идеи Реформации в ВКЛ рас преимущественно в шляхетско-магнатской среде (князья Радзивиллы. Кишки. Сапеги, Ходкевичи. Тышкевичи и др.). Известным представителем реформационного движения в ВКЛ, сторонником кальвинизма был Николай Радзивилл Черный. Подавляющее число мещан и крестьян сохранили православную веру. Реформация в ВКЛ завершилась в конце XVI в. Шляхта и магнаты из протестантизма возвратились в католичество.
Со второй половины XVI в. католическая церковь начала борьбу за восстановление позиций католичества. Это движение получило название Контрреформации. Одним из главных орудий борьбы с Реформацией стал орден иезуитов, созданный в 1534 г. и утвержденный папой римским в 1540 г. Представители этого ордена были приглашены в ВКЛ в 1569 г. Главным идеологом Контрреформации был иезуит Петр Скарга. Активными ее сторонниками являлись Стефан Баторий и Сигизмунд III Лаза. Они укреплению католической церкви, поощряли деятельность католических монашеских орденов. В результате мероприятий Контрреформации упрочилось экономическое могущество и политическое влияние католической церкви, произошла клерикализация культуры. Мероприятия Контрреформации в Речи Посполитой были направлены не только против протестантизма, но и против православия. В рамках Контрреформации проведено объединение православной церкви Беларуси и Украины с католической, оформленное на Брестском церковном соборе в 1569 г. Контрреформация в Речи Посполитой фактически продолжалась до 30-х г. XVIII в.
Пояснення:
Відповідь:
У період спаду першої російської революції 1905–1907 pp. працювали І і II Державні думи. І Державна дума працювала в Петербурзі протягом 27 квітня – 8 липня 1906 р. Ліві партії вибори в Думу бойкотували. Перемогу здобули кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Серед 102 депутатів від дев'яти українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 – трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об'єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.
Українська думська громада (тобто фракція Державної думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у складі 45 осіб сформувалася майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч із Чернігівщини І. Шраг.
Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції – аграрного – у громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків – конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган – журнал "Украинский вестник", у якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський. І Дума була розпущена трохи більше, як через 2 місяці від початку її роботи.
На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної думи. Вибори в II Думу не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": із 518 депутатів 65 були соціал-демократами (у І Думі – 18), 157 – трудовиками (разом із есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (у тому числі шість членів "Спілки", три меншовики, один більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені: 16 – поміщики, 4 – священики, 17 – інтелігенти, 59 – селяни і 6 – робітники. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати. II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.
Пояснення: