Выполни 1.Дополни предложение. Название «Великий Шелковый путь» предложил немецкий географ

Фердинанд фон Рихтгофен

2.Установи соответствие между товарами и регионами, которые торговали этими товарами

1.Центральная Азия А) экзотические животные

2.Восточные страны В) Фарфоровые изделия

3.Китай С) породистые лошади

3.Распредели сведения о странах по соответствующим ячейкам.

Византия

Китай

1.Император У-ди отправил на Запад посольство.

2.В 568 г. установили торговые отношения с Тюркским каганатом.

3.Создание одного из самых ценных товаров – шелка.

4.Эта страна была главным потребителем шелка.

4. Определи достоверность утверждений

1. Согдиана соперничала в торговле шелком с Китаем.

2. У озера Иссык-Куль путь разветвлялся в северном и южном направлениях.

3. В I веке до нашей эры из Индии через Среднюю Азию и Восточный Туркестан на территорию Казахстана проник ислам.

5. Расположи события в хронологическом порядке.

1.Во II–I веках до нашей эры с Китаем торговало государство уйсуней.

2.С XV в. Великий Шелковый путь перестает функционировать.

3.Функционировать Великий Шелковой путь начал с середины II века до нашей эры.

4.В 568 г. Византия заключила соглашение с Тюркским каганатом.

Учебные задания: 1.Какие выводы можно сделать из текста?

Секрет производств шелка Китай держал в тайне. Китайский шелк преподносился послам и правителям государств как драгоценный и редкий подарок.

Верных ответов: 2

1.Китайцы продавали технологию изготовления шелка.

2.Шелк стоил дешево и его мог приобрести каждый.

3.Китайцы обучали желающих производству шелка.

4.Шелк был ценным товаром.

5.Только Китай производил шелковые товары.

2. Дополни нижеприведенные утверждения.

соперничала в торговле шелком с Китаем.

По этому пути везли различные товары: знаменитых породистых лошадей из

.

В городе

найдены серебряные вазы и кувшины, изготовленные знаменитыми мастерами Византии.

​

Объяснение:

Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл у під російській Україні зросла у 12 разів (порівняно з серединою століття), однак вони не задовольняли потреби народу в початковій освіті. Рівень грамотності населення на цей час становив 15—20%. Якість навчання у народних школах була низькою. Найпримітивнішу освіту давали церковнопарафіяльні школи, які в 1900 р. становили 80% від усіх початкових шкіл. Навчання в них обмежувалося читанням, початками арифметики та вивченням молитов.

Відповідно до прийнятого у 1864 р. «Статуту гімназії і прогімназії», встановлювалися класичні та реальні гімназії (замість повітових училищ) — неповні середні навчальні заклади. В Україні гімназії поширювалися повільно, їх було замало, щоб задовольнити потреби навіть половини бажаючих до них вступити. Доступ обмежувався і через високу плату за навчання.

Стан вищої освіти в Україні був також вкрай незадовільний. На початку XX ст. усі вищі навчальні заклади зосереджувалися лише в Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі.

У під російській Україні в усіх початкових і середніх школах навчали російською мовою за навчальними планами і програмами, що діяли по всій Росії. На розвиток освіти на цих територіях значною мірою впливала русифікаторська політика царизму. Так, у 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав циркуляр, яким проголошувалося, що ніякої особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може. Циркуляр забороняв видавати українською мовою навчальні книги і підручники для шкіл. У 1864 р. вийшло «Положення про початкові народні училища», яким було передбачено навчання у цих закладах тільки російською мовою. У 1876 р. видано Закон про повну заборону української мови не лише у навчальних закладах, а й у суспільному житті взагалі.

На західноукраїнських землях у середині XIX ст. структура початкових шкіл залишалася такою ж, як і раніше: парафіяльні, тривіальні та головні. Середню освіту давали гімназії та реальні школи.

Австрійський уряд під тиском революції 1848 р. був змушений прийняти конституцію і дати певні полегшення народам, що населяли імперію. У 1848 р. у Львові було створено Головну Руську Раду як офіційного представника українського населення Галичини у Відні. Рада виступала за розвиток української мови і шкільництва й домоглася ухвалення низки законів. Того ж року було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, переведено на українську мову навчання парафіяльні та тривіальні школи міст і сіл, у яких мешкала більшість українців.

У гімназіях українська мова запроваджувалась як обов'язковий предмет вивчення. Після 1849 р. у Галичині настає реакція. В 1851 р. було розпущено Головну Руську Раду, поступово втрачалося завойоване. Відкриваються нові польські гімназії, скасовується обов'язкове вивчення української мови, обмежується вступ українців до Львівського університету.

Незважаючи на прийняття Австрією у 1867 р. нової конституції, яка декларувала рівноправність усіх народів, реформи були несприятливі для українців і повністю поставили їх під владу поляків. За законом 1867 р. про мову викладання в середніх і народних школах польська мова ставала обов'язковою в усіх навчальних закладах Галичини.

Аннотация. В данной статье рассматриваются вопросы межкультурных и меж цивилизационных отношений, складывавшихся между древними тюрками и европейскими странами на протяжении многих столетий. Авторы обращают внимание на данные исторических источников, свидетельствующих о существовании еще в глубокой древности дипломатических взаимоотношений правителей и ханов Великой степи Дешт-и-Кипчак с различными государствами, странами и народами, как на Востоке, так и наЗападе. Отмечается решающее воздействие тюрков на зарождение и развитие культуры стран Европы эпохи Средневековья.

Тюркский мир на протяжении всей истории Земли являлся уникальным местом – родиной самых первых и могучих культур и цивилизаций, оказавших впоследствии решающее влияние на весь ход мировой истории. Такое обстоятельство исходит из основной причины: тюрки были связующим мостом между Востоком и Западом. Таким образом, особенность тюркской культуры заключается в том, что она неизбежно вобрала в себя все.