Выпишите в два столбика политические и экономические причины раздробленности
(укажите только цифры ответов).
Политические причины Экономические причины
1) Усобицы между князьями.
2) Нечеткий порядок наследования престола.
3) Укрепление власти удельных князей.
4) Военные столкновения князей за территорию.
5) Призыв кочевников в борьбе за власть.
6) Господство натурального хозяйства.
7) Появление новых торговых путей.
2. Соотнесите имена князей и прозвища.
Имена Прозвища
А. Юрий 1. Боголюбский
Б. Всеволод 2. Осмомысл
В. Даниил 3. Долгорукий
Г. Ярослав4. Большое Гнездо
Д. Андрей 5. Галицкий
3. Верховная власть в Новгородской земле принадлежала
1) вече 2) князю 3) посаднику 4) князю и боярам.
4. Князь не имел право вмешиваться в дела городской общины
1) Владимира на Клязьме 2) Новогорода 3) Смоленска 4) Киева
5. В основу «Слова о полку Игореве» относится событие, связанное с
1) 1097 г. 2) 1185 г. 3) 1147 г. 4) 1157 г.
6. Символом народовластия Новгорода являлся(лось)
1) вечевой колокол 2) народное собрание 3) городской совет 4) летописание
7. Должностное лицо Новгорода, возглавлявшее городское ополчение
1) тысяцкий 2) посадник 3) князь 4) владыка (архиепископ)
8. Вставьте правильные буквы в слова вместо пропусков:
Л _ _ _ _ _ _ _ _ _ е (понятие)
В _ _ _ _ _ а (должностное лицо)
В _ _ _ _ _ _ р (город)
9. Соотнесите имена князей и даты их правления:
Имена Даты
А. Всеволод Большое Гнездо 1. 1238 - 1264
Б. Юрий Долгорукий 2. 1157 - 1174
В. Андрей Боголюбский 3. 1176 - 1212
Г. Даниил Галицкий 4. 1125 - 1157
10. Текст с ошибками. Прочитайте текст, найдите в нем 5 ошибок. Подчеркните и исправьте их. Новгород ничем не отличался от остальных земель Руси. Здесь сложилась такая же форма политического строя. Высшим органом власти постепенно становилось городское собрание – народное ополчение, которое могло приглашать князей на новгородский престол и подчинялось их власти и не могло самостоятельно избирать важнейших должностных лиц.
тороянская война. Существует одна легенда что война началась из за спора трёх богинь Афродиты, Геры и Афины. Они увидели золотое яблоко на котором было написано самой красивой. И начали спорить. Пошли они к Зевсу ,но но сказал :,, вы все мне родны я не буду выбирать,, тогда они пошли к земному мужчине. Афродита сказала что найдет ему самую красивую жену, Афина сказала что он будет выигрывать любой спор. он подумал и выбрал Афрадиту. она нашла ему самую красивую жену. она была женой царя Трои. и украл ее. Царь пришел в бешенство и начал войну.
Битва під Вількомиром відбулася 1435 року між русько-польсько-литовськими військами великого князя Литовського Сигізмунда I Кейстутовича і військами великого князя Руського Свидригайла Ольгердовича та союзників. Закінчилася перемогою військ Сигізмунда та значно послабила позиції Свидригайла у боротьбі за престол у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському 1432—1439 років
Війська Свидригайла і Сигізмунда зійшлися біля Вількомиру на річці Швентої (Святій[5]) 29-30 серпня 1435 року, вирішальна битва відбулася 1 вересня.
Військо Свидригайла нараховувало до 15000 чоловік, серед них було 6000 ратників великого князя, понад 50 дружин удільних князів, 3000 лівонських лицарів, 1500 тисяч чеських таборитів і 500 ординців. Це різнорідне військо мало трьох полководців: самого Свидригайла Ольгердовича, лівонського магістра Франка Керскорфа і князя Сигізмунда Корибутовича. З них талант полководця мав тільки Сигізмунд, учасник Гуситських війн[6].
Сигізмунд Кейстутович мобілізував до 5000 литовського війська, яке доручив очолити своєму синові Михайлу. Польща вислала своєму васалу в поміч 4-12000 війська на чолі з Якубом із Кобилян — досвідченим полководцем, учасником Грюнвальдської битви та Великої війни з Тевтонським орденом, він і прийняв командування над польсько-литовським військом.
29-30 серпня війська Свидригайла Ольгердовича і Сигізмунда Кейстутовича зайняли позиції біля річки Святої за 9 км на південь від фортеці Вількомир. Через два дні Свидригайло, переконавшись у невигідности своєї позиції, вирішив перейти обозом під Вількомир. Коли Свидригайло з військом рушив — ударило польсько-литовське військо, розділивши Свидригайлові війська на дві частини. Битва скоро скінчилася страшним погромом військ Свидригайла.[4][7] Сам Свидригайло Ольгердович встиг утекти до Полоцька. Магістр Керскорф, ландмаршал і більшість лівонських лицарів загинули. Сигізмунд Корибутович був важко поранений і помер у полоні. В битві загинули мстиславський князь Ярослав Семенович, київський князь Михайло Семенович Болобан, вяземський князь Михайло Львович, князь Данило Семенович Гольшанський.[6] 42 князі потрапили в полон, серед них — Федір Корибутович та Іван Володимирович — син Володимира Ольгердовича Київського.