Пе́рший хресто́вий похі́д (1096—1099) — військова експедиція християнської Європи, яка ставила за мету відвоювати Святу землю, захоплену мусульманами у Леванті, результатом якої стало звільнення Святого Міста Єрусалим у 1099 році. Похід ініціював у листопаді 1095 папа Урбан II у відповідь на заклик візантійського імператора Олексія I Комніна до в боротьбі проти вторгнення армії Сельджуків з Анатолії. Невдовзі, після початку головною метою кампанії стало повернення під християнську владу Святого міста Єрусалим та Святої Землі, а також визволення східних християн з-під ісламського панування.
Финикийцы освоили практически все побережье Средиземного моря. Первым объектом их колонизации стал Кипр (в XII в. до н. э.[7]), а затем другие крупные острова — Корсика, Крит, Мальта (Мдина), Сицилия (Лилибей, Мотия, Палермо) и Сардиния (Ольбия).
Самой крупной колонией финикийцев стал Карфаген, влияние которого распространилось на все средиземноморское побережье Магриба (Бизерта, Гадрумет, Гиппон, Типаса, Лептис-Магна, Лептис-Минор, Сабрафа, Утика) и Испании (Гибралтар, Кадис, Картахена, Малага).
Колонии финикийцев не исчезли бесследно. Современные генетики доказали, что потомки финикийцев (носители гаплогруппы J2) до сих пор живут на средиземноморском побережье, давно утратив свой язык и этническую идентификацию. Так, около трети населения Мальты является прямыми потомками финикийских колонистов
Пе́рший хресто́вий похі́д (1096—1099) — військова експедиція християнської Європи, яка ставила за мету відвоювати Святу землю, захоплену мусульманами у Леванті, результатом якої стало звільнення Святого Міста Єрусалим у 1099 році. Похід ініціював у листопаді 1095 папа Урбан II у відповідь на заклик візантійського імператора Олексія I Комніна до в боротьбі проти вторгнення армії Сельджуків з Анатолії. Невдовзі, після початку головною метою кампанії стало повернення під християнську владу Святого міста Єрусалим та Святої Землі, а також визволення східних християн з-під ісламського панування.
Финикийцы освоили практически все побережье Средиземного моря. Первым объектом их колонизации стал Кипр (в XII в. до н. э.[7]), а затем другие крупные острова — Корсика, Крит, Мальта (Мдина), Сицилия (Лилибей, Мотия, Палермо) и Сардиния (Ольбия).
Самой крупной колонией финикийцев стал Карфаген, влияние которого распространилось на все средиземноморское побережье Магриба (Бизерта, Гадрумет, Гиппон, Типаса, Лептис-Магна, Лептис-Минор, Сабрафа, Утика) и Испании (Гибралтар, Кадис, Картахена, Малага).
Колонии финикийцев не исчезли бесследно. Современные генетики доказали, что потомки финикийцев (носители гаплогруппы J2) до сих пор живут на средиземноморском побережье, давно утратив свой язык и этническую идентификацию. Так, около трети населения Мальты является прямыми потомками финикийских колонистов
Объяснение:
сорри если не правильно