всеобщая история 9 класс стр.4-19, письменно выписать из введения признаки постиндустриального и индустриального общества, письменно раскрывать страны франция,астро-венгрия и италия
В Средние века деревни были сосредоточены вокруг замков феодалов, и крестьяне всецело зависели от этих господ. Это происходило потому, что на заре формирования феодализма короли раздаривали своим вассалам земли вместе с людьми, на них проживающими. К тому же внутренние и внешние войны, в состоянии которых постоянно пребывало средневековое общество, разоряли крестьян. Нередко случалось, что сами крестьяне просили феодалов о когда не могли самостоятельно защитить себя от набегов и грабежей своих соседей или чужестранцев. В таких случаях они должны были отдать свои наделы феодалу-защитнику и оказывались в полной зависимости от него. Крестьяне, которые были официально свободны, но не имели прав на владение землей, назывались земельно зависимыми. Во Франции, Англии, Италии и Западной Германии их называли вилланами. Крестьяне лично зависимые были самыми бесправными. В Испании их называли ременсами, во Франции – сервами. А в Англии даже вилланы не имели права покидать своего господина ни при каких обстоятельствах.
Кроме налогов, крестьяне платили своему сеньору за пользование его мельницей, печью, виноградным прессом и прочими при которых не было в хозяйстве крестьян. Чаще всего крестьяне отдавали за это часть своей продукции: зерно, вино, мед и т.д. Чтобы получить свободу (это стало возможным в XII – XIII вв.), крестьяне могли заплатить большой выкуп, но земля по-прежнему оставалась во владении феодала.
Скандинавские крестьяне эпохи Средневековья находились в самом выгодном положении: они были свободными владельцами земли, но должны были выплачивать какой-то процент своей продукции феодалу. Жизнь крестьян в средневековые времена, как и теперь, была тяжелее и суровее, чем жизнь горожан. Чтобы вырастить урожай, надо было много месяцев трудиться не покладая рук и молить Бога о благоприятной погоде, о том, чтобы не забрали кормильца на очередную войну, чтобы по крестьянскому полю не проскакали несколько десятков всадников из свиты феодала в погоне за лесным зверем во время охоты, чтобы овощи не погрызли зайцы, а зерно не поклевали птицы, чтобы не сожгли, не разорили урожай какие-нибудь лихие люди. И даже если все будет благополучно, выращенного вряд ли хватит, чтобы досыта прокормить обычно очень большую семью. Часть урожая нужно отдать феодалу, часть – оставить на семена, а уж остальное – семье.
Крестьяне жили в маленьких домиках, крытых камышом или соломой. Дым от очага клубился прямо в жилом помещении, стены которого были вечно черные от сажи. Окон или вовсе не было, а если и были, то очень маленькие и без стекол, так как стекло было слишком дорогим для бедного крестьянина. В холодную пору эти отверстия просто затыкали какими-нибудь тряпками. Зимой часто даже свою немногочисленную скотину крестьяне держали у себя в жилище. Темно, тесно, дымно было в домах средневековых крестьян. Зимними вечерами при тусклом свете лучины (свечи стоили дорого) крестьянин что-нибудь мастерил или ремонтировал, его жена шила, ткала, пряла. Еда в доме была скудной и однообразной: лепешки, похлебки, каши, овощи. Хлеба часто не хватало до нового урожая. Чтобы не пользоваться мельницей феодала (ведь за это надо платить), крестьяне просто толкли зерно в долбленной деревянной посудине – получалось нечто вроде муки. А весной снова пахать, сеять, оберегать поля. И молиться, молиться истово, чтобы не случились заморозки на всходы, чтобы не было засухи, пожара или другой беды. Чтобы чума и мор не пришли в деревню, чтобы и в этом году не случилось очередного военного похода.
Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.
В Средние века деревни были сосредоточены вокруг замков феодалов, и крестьяне всецело зависели от этих господ. Это происходило потому, что на заре формирования феодализма короли раздаривали своим вассалам земли вместе с людьми, на них проживающими. К тому же внутренние и внешние войны, в состоянии которых постоянно пребывало средневековое общество, разоряли крестьян. Нередко случалось, что сами крестьяне просили феодалов о когда не могли самостоятельно защитить себя от набегов и грабежей своих соседей или чужестранцев. В таких случаях они должны были отдать свои наделы феодалу-защитнику и оказывались в полной зависимости от него. Крестьяне, которые были официально свободны, но не имели прав на владение землей, назывались земельно зависимыми. Во Франции, Англии, Италии и Западной Германии их называли вилланами. Крестьяне лично зависимые были самыми бесправными. В Испании их называли ременсами, во Франции – сервами. А в Англии даже вилланы не имели права покидать своего господина ни при каких обстоятельствах.
Кроме налогов, крестьяне платили своему сеньору за пользование его мельницей, печью, виноградным прессом и прочими при которых не было в хозяйстве крестьян. Чаще всего крестьяне отдавали за это часть своей продукции: зерно, вино, мед и т.д. Чтобы получить свободу (это стало возможным в XII – XIII вв.), крестьяне могли заплатить большой выкуп, но земля по-прежнему оставалась во владении феодала.
Скандинавские крестьяне эпохи Средневековья находились в самом выгодном положении: они были свободными владельцами земли, но должны были выплачивать какой-то процент своей продукции феодалу. Жизнь крестьян в средневековые времена, как и теперь, была тяжелее и суровее, чем жизнь горожан. Чтобы вырастить урожай, надо было много месяцев трудиться не покладая рук и молить Бога о благоприятной погоде, о том, чтобы не забрали кормильца на очередную войну, чтобы по крестьянскому полю не проскакали несколько десятков всадников из свиты феодала в погоне за лесным зверем во время охоты, чтобы овощи не погрызли зайцы, а зерно не поклевали птицы, чтобы не сожгли, не разорили урожай какие-нибудь лихие люди. И даже если все будет благополучно, выращенного вряд ли хватит, чтобы досыта прокормить обычно очень большую семью. Часть урожая нужно отдать феодалу, часть – оставить на семена, а уж остальное – семье.
Крестьяне жили в маленьких домиках, крытых камышом или соломой. Дым от очага клубился прямо в жилом помещении, стены которого были вечно черные от сажи. Окон или вовсе не было, а если и были, то очень маленькие и без стекол, так как стекло было слишком дорогим для бедного крестьянина. В холодную пору эти отверстия просто затыкали какими-нибудь тряпками. Зимой часто даже свою немногочисленную скотину крестьяне держали у себя в жилище. Темно, тесно, дымно было в домах средневековых крестьян. Зимними вечерами при тусклом свете лучины (свечи стоили дорого) крестьянин что-нибудь мастерил или ремонтировал, его жена шила, ткала, пряла. Еда в доме была скудной и однообразной: лепешки, похлебки, каши, овощи. Хлеба часто не хватало до нового урожая. Чтобы не пользоваться мельницей феодала (ведь за это надо платить), крестьяне просто толкли зерно в долбленной деревянной посудине – получалось нечто вроде муки. А весной снова пахать, сеять, оберегать поля. И молиться, молиться истово, чтобы не случились заморозки на всходы, чтобы не было засухи, пожара или другой беды. Чтобы чума и мор не пришли в деревню, чтобы и в этом году не случилось очередного военного похода.
Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.