Все
на основі тексту і карти (с. 213) укладіть таблицю «походи святослава».
східні походи святослава
у 964 р. святослав здійснив перший похід до межиріччя оки й волги, де підкорив в’ятичів і через їхню землю вирушив на волзьку булгарію.
він захопив її столицю, приборкавши місцеві племена, та навесні 965 р. вступив на територію хозарського каганату.
у головній битві на березі волги, біля столиці каганату, міста ітиля, святослав спільно із союзними печенігами переміг хозар і повів військо вздовж берега каспійського моря до узбережжя азовського моря, через землі північного кавказу. війська святослава пройшли з боями, підкоривши місцеве населення. у гирлі річки дон у 965 році війська святослава захопили хозарське місто-фортецю саркел, що контролювало перетин сухопутних і річкових торговельних шляхів з азії в європу. після захоплення місто перейшло під владу русі й стало називатися біла вежа.
у 966 р. святослав від саркела знову вийшов на землі в’ятичів, остаточно підкорив їх і наклав данину. проте розгін хозарії відкрив шлях на русь наступу печенігів.
і походи святослава
у 968 р. на за візантійського імператора воювати з болгарією військо святослава суходолом і човнами рушило до дунаю на державу болгар. його поява була несподіваною, і перша битва з болгарським військом принесла перемогу руській зброї. русичі розгромили болгар під доростолом і захопили 80 міст. князь святослав на підкорених землях зробив столицею місто переяславець на дунаї, де розмістилася «середина» його землі.
у той час у києві перебували княгиня ольга і троє синів святослава. навесні 969 р. степові кочовики печеніги вперше підійшли до києва й осадили місто. осадженим вдалося послати звістку про це в переяславець. святослав швидко зібрав військо і стрімко рушив до києва. печеніги не чекали цього і відступили.
у 969—970-х pp. святослав вирушив у новий похід проти болгар і завоював землі та міста у фракії та македонії. коли святослав попередив візантійців, що йде на константинополь, проти нього постало велике імперське військо. саме за цих обставин і була проголошена князем промова до дружини, що увійшла в літопис.
37. Міжнародне становище Візантійської імперії в 1261-1453 рр.
У другій половині XIII - середині XV ст. територія Візантії істотно скоротилася. До її традиційних зовнішньополітичних ворогів на сході і на півночі приєдналися латиняни, що не втрачали надій на повернення володінь Латинської імперії і мали в розпорядженні підтримку папського престолу. У міжнародній торгівлі Візантія була не в силах конкурувати з Венецією і Генуєю, та і усередині країни італійське міста-республіки вигравали економічне суперництво у візантійського виробництва і торгівлі, розаряючи міські торговельно-ремісничі шари. На завершуючий стадії історії Візантія майже не знала періодів мирного життя, ведучи на своїх рубежах постійні битви, що неодноразово супроводжуються запеклими громадянськими війнами. Двічі, в 1274 р. і в 1438-1439 рр., в драматичній для Візантії зовнішньополітичній ситуації Константинополь намагався ціною ув'язнення церковної унії добитися політичного союзу із заходом, продовжуючи одночасно війни на знищення з єдиновірною Сербією і Болгарією. Ліонську унію 127 4 р. нерідко оцінюють як вдалий дипломатичний хід Михайла Палеолога, що зумів зруйнувати єдність супротивною йому на заході коаліції. Ферраро-флорентійська унія 1439 р., прийнята напередодні захоплення Константинополя, з'являється вже як жест відчаю імперії, що намагається будь-якими засобами відстрочити неминучу загибель. Проте і політичне мистецтво Михайла VIII Палеолога, і згоду Іоанна VIII Палеолога прийняти усі умови, продиктовані римсько-католицькою церквою, принесли один і той же результат: імперія не отримала очікуваної до Заходу. У самій же Візантії унія в обох випадках породжувала глибокий розкол суспільства, послабляючи його в той час, коли країна найбільше потребувала об'єднання усіх сил для віддзеркалення смертельно небезпечного ворога. Після того, як в 1389 р. турки-османи розбили на Косовом поле сербсько-боснійські війська, вирішивши наперед долю Балкан, а в 1393 р. завершили завоювання Болгарського царства, Візантія, услід за Сербією, визнала васальну залежність від держави Османа. Внутрішні ресурси опору були вичерпані. Запізніла спроба Заходу зупинити мперії Баязида закінчилася повною невдачею: в 1396 р. в битві при Нікополі на Дунаї османи розбили армію хрестоносців. Лише важка поразка турецького війська в битві при Анкарі в 1402 р. від загонів нового завойовника Сходу, Тамерлана, і наступна смута в період правління наступника Баязида, Мехмеда I, дозволили Візантії зберегтися як державі ще півстоліття, але і це дарований історією час був витрачений візантійським суспільством в боротьбі латинофільській, тюркофільській і ортодоксальною партій, що марно намагалися знайти вихід з історичної безвиході. 29 травня 1453 м. Константинополь був узятий штурмом, історія Візантійської імперії закінчилася. З падінням Візантії картина міжнародних відносин в Європі помітно змінилася. Імперія віками стримувала турецьку загрозу, забезпечуючи, незважаючи на усю гостроту конкурентної боротьби, загальні інтереси Заходу в торгівлі зі східними країнами. З узяттям Константинополя балканські і азіатські володіння турок-османів об'єдналися, що поставило імперію Османа в ряд найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Південно-східна Європа надовго потрапила під владу завойовників, турецька небезпека впритул насувалася на центральної і східноєвропейські країни. Затвердження імперії Османа на Балканах і в басейні Чорного моря істотно підірвало торговельні обміни зі Сходом. Найбільший ущерб при новому розставлянні дійових осіб в Південно-східній Європі понесли Венеція і Генуя, поставлені перед необхідністю шукати альтернативні шляхи торгівлі традиційними східними товарами, що сприяло наближення епохи великих географічних відкриттів. У плані еволюції політико-правових ідей середньовіччя відхід з системи міжнародних відносин Візантійської держави означав падіння одного з основних центрів доктрини імперського універсалізму, тим більше впливового, що за ним стояла тисячолітня історія імперії. Що втратив ґрунт державності візантійський ойкуменізм поступово поступився місцем грецькій національній самосвідомості, але цей процес виражав вже тенденції нового часу, що наближається. 38. Римська церква в міжнародних відносинах ІІ половини І тис.
Объяснение:
1) Гладиа́тор — боец в Древнем Риме, который сражался с подобными себе на забаву публике на специальных аренах за право быть освобожденным от рабства.
2) 74 год до н. э.
— Начало 3-ей Митридатовой войны (Рим — Понтийское царство) , продлившейся до 66 г. до н. э.
— в школе гладиаторов Лентула Батиата размещавшейся в городе Капуя произошло восстание гладиаторов, часть из которых сбежала на гору Везувий и выбрало своим предводителем Спартака.
3) Конец восстания Спартака
4) Спартак поднял востание против великого Рима
в историй это одно из крупнейших восстаний за всю историю Рима.
На подавления востания Рим мобилизовал всю свою армию
Спартак выграл несколько сражений но потом был окружон со всех сторон его армия ни хотела сдаватся римянинам из этого после сражения у спартока ни чего не осталась все сражалис до смерти сам спартак был ранен но всё равно одбивался
он погиб среди своих солдат как настоящий герой и полководец.
Причина не было сильной армий так как востание рабов основная часть армий Спартака состояла из рабов.