Вопросы и
1. объясните причины политической раздробленности древней руси.
2. как распад единого государства сказался на развитии отдельных его земель? какой характер отношений сложился между ними?
3. как природные и особенности северо-восточной руси влияли на ее социально- жизнь?
4. чем отличалась власть князей владимиро-суздальской земли от власти киевских князей в xi в.? объясните причины этих изменений.
5. расскажите, каким образом природные и факторы влияли на социально-политическое развитие новгородской земли.
6. каковы характер и особенности политического строя новгорода?
7. в чем заключались особенности политического развития юго-западной. руси?
2.У кочевников существовала своя структура войска, которое состояло из разведчиков, конного войска, пешего войска и тяжеловооруженного войска. Кони и всадники были одеты в железные и бронзовые доспехи. Конные и пешие войска действовали сообща. До сближения с врагом пешие воины находились за спинами конников. Сначала они стреляли отравленными стрелами, а затем использовали топоры, пики и кинжалы. Воин должен был иметь пять видов оружия . Кочевое общество постоянно совершенствовало руководство армией, ее структуру, военное оружие, улучшало снабжение , продовольствие, проверяло готовность военных к стрельбе из лука, обучало военной тактике и стратегии боя. Особое внимание уделялось тактике ведения боя: двумя фалангами и центральной частью. Такое деление войска особенно успешно применялось в тюркскую эпоху. Войско состояло из пяти племен. По ходу военных действий, при необходимости, построение войска менялось. У кочевников были свои знамена.
Для кочевников нация определяется племенем (или кровнородственными связями), и ничем другим. Для осёдлых народов понятие кровнородственных связей неотделимо от понятия родины, от определённой территории. Осёдлые народы развиваются и самоутверждаются внутри территориальных границ исторической родины. А кочевники не признают национальных границ; у них полностью отсутствует понятие почвенности.
Источник: https://vikent.ru/enc/6496/
У практичному здійсненні "українізації" в Україні можна виділити такі наслідки:
1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга та другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур, прогресивної, революційної, міської російської та контрреволюційної, відсталої сільської української культури. В їх боротьбі українська культура мала відступити і загинути.
2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].
3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.
4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.
5. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).
6. Україномовні стаціонарні театри в 1931 р. складали 3/4 всіх театрів в Україні; в 1927/29 рр. у Києві збудовано найбільшу в Європі на той час кіностудії.
7. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.
8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).
9. Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні. Так, протягом 1925 р. було утворено 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 міських рад. У цей час в Україні діяли 966 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 – з єврейською, 31 – з татарською тощо, а взагалі початковий всеобуч здійснювався понад 20-ма мовами.