Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
За усними переказами, Іван Скоропадський був знавцем кулінарного мистецтва. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» Тарас Шевченко назвав йоРодом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії.
У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).го «вигадником борщів»
Підсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної російської термінології щодо «изменника» Мазепи (вважав її блюзнірською). Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колегії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створенням нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.
Наприкінці XI ст. розпочалася епоха Хрестових походів – військових експедицій, організованих західним християнським світом до Святої Землі (Палестини) задля звільнення християнських святинь з-під влади мусульман. Усього з 1096 по 1291 р. історики визначили вісім великих хрестових походів. Пізніше терміном “хрестові походи” почали визначати також інші релігійні війни, які вела католицька церква з метою захисту й поширення християнської віри.
Приводом до Хрестових походів стало прохання візантійського імператора Олексія І Комніна до папи Урбана ІІ про до в боротьбі з турками-сельджуками. Папа погодився і закликав усіх католиків до боротьби за звільнення Святої Землі. Так розпочалася епоха хрестових походів.
У Першому хрестовому поході 1096–1099 рр. брала участь величезна кількість учасників із багатьох європейських країн. У цілому похід досяг своєї мети. Якщо більшість бідноти загинула в першому ж бою з турками-сельджуками, то військо рицарів-хрестоносців досягло Єрусалима і здобуло його штурмом.
Завойовані землі хрестоносці поділили на декілька держав: Єрусалимське королівство, королівство Антіохія, графство Едесса і графство Тріполі. Головним було Єрусалимське королівство, а його правитель титулувався захисником Гробу Господнього. У своїх державах хрестоносці встановили феодальні порядки за зразком Західної Європи. Кожен правитель поділив свої володіння на баронії (володіння залежних од нього баронів), що, у свою чергу, поділялися на рицарські феоди. Для захисту християнських володінь на сході були збудовані замки і засновані три духовні рицарські ордени – госпітальєрів, тамплієрів і німецьких рицарів – тевтонців. Ордени відіграли значну роль у захисті Святої Землі.
Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
За усними переказами, Іван Скоропадський був знавцем кулінарного мистецтва. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» Тарас Шевченко назвав йоРодом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії.
У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).го «вигадником борщів»
Підсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної російської термінології щодо «изменника» Мазепи (вважав її блюзнірською). Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колегії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створенням нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.
нам це теж задавали
Наприкінці XI ст. розпочалася епоха Хрестових походів – військових експедицій, організованих західним християнським світом до Святої Землі (Палестини) задля звільнення християнських святинь з-під влади мусульман. Усього з 1096 по 1291 р. історики визначили вісім великих хрестових походів. Пізніше терміном “хрестові походи” почали визначати також інші релігійні війни, які вела католицька церква з метою захисту й поширення християнської віри.
Приводом до Хрестових походів стало прохання візантійського імператора Олексія І Комніна до папи Урбана ІІ про до в боротьбі з турками-сельджуками. Папа погодився і закликав усіх католиків до боротьби за звільнення Святої Землі. Так розпочалася епоха хрестових походів.
У Першому хрестовому поході 1096–1099 рр. брала участь величезна кількість учасників із багатьох європейських країн. У цілому похід досяг своєї мети. Якщо більшість бідноти загинула в першому ж бою з турками-сельджуками, то військо рицарів-хрестоносців досягло Єрусалима і здобуло його штурмом.
Завойовані землі хрестоносці поділили на декілька держав: Єрусалимське королівство, королівство Антіохія, графство Едесса і графство Тріполі. Головним було Єрусалимське королівство, а його правитель титулувався захисником Гробу Господнього. У своїх державах хрестоносці встановили феодальні порядки за зразком Західної Європи. Кожен правитель поділив свої володіння на баронії (володіння залежних од нього баронів), що, у свою чергу, поділялися на рицарські феоди. Для захисту християнських володінь на сході були збудовані замки і засновані три духовні рицарські ордени – госпітальєрів, тамплієрів і німецьких рицарів – тевтонців. Ордени відіграли значну роль у захисті Святої Землі.