Вступивши на імператорський престол Юстиніан І одразу ж започаткував загальну програму відродження величі Нового Риму. Цій ідеї була підпорядкована вся політика імператора. Саме тому проводились адміністративні, релігійні, військові, податкові реформи, а також кодифікація права. Оточений виключно місцевими найталановитішими радниками Юстиніан І майже не відчував іноземного впливу, він повністю опирався на ідею єдиної та непохитної візантійської держави.
Для початку слід було вирішити перське питання, щоб уладнати конфлікт на східних кордонах імперії. Давня ворожнеча між персами та греками вилилась в 527 році у війну за контроль над кавказьким регіоном. Спочатку візантійський полководець Велізарій здобув перемогу над персами в Месопотамії 530 року, але вже через рік зазнав поразки в Сирії. В результаті зі вступом нового царя на трон, Хосрова І, Юстиніан І 531 року владнав ситуацію на Сході: підписав “Вічний мир” 532 року між Візантією та Персією, за умовами якого візантійський імператор виплачував Персії 4000 фунтів золота на утримання кавказьких фортець, а також відмовлявся від контролю над Іберією.
Здійснення грандіозного плану відновлення меж Римської імперії на Заході Юстиніан почав з завоювання королівства вандалів в Північній Африці (Лівії). Цьому сприяли міжнародна обстановка і внутрішнє становище в вандальському королівстві.
Здійсненню його планів сприяла і відсутність єдності серед німецьких королівств. До 30-х років VI ст. вандали порвали з остготами, остготи постійно ворогували з франками, франки — з вестготами. Візантійська дипломатія всіляко розпалювала ці конфлікти. З усіх варварських королівств Вандальське, мабуть, найбільше було ослаблено внутрішніми розбратами. За сто років панування в Північній Африці вандали і алани втратили свою колишню войовничість. Вандальський флот, який колись наводив жах на всі країни Середземномор'я, прийшов до свого занепаду.
У 530 р. слабкий Гільдеріх, король вандалів, який шукав близькості з Візантією, був скинутий із престолу антиримськими колами вандальської знаті. Трон зайняв його родич Гелімер, який також походив з королівського роду Гейзеріха. Висунутий на престол військової партією і користуючись підтримкою армії, Гелімер рішуче розправився зі своїм попередником. Гільдеріх і всі його родичі були схоплені і кинуті до в'язниці. Це стало видимою причиною підготовки Візантії до війни. Юстиніан І зажадав у Гелімера негайно звільнити Гільдеріха. Придушивши в 532 р повстання Ніка, імператор задумав широкою завойовницькою політикою відвернути увагу своїх підданих від важкого становища всередині країни. Блиском завоювань він сподівався відновити свій престиж і заслужити славу великого полководця.
Наступним етапом у зовнішній політиці Юстиніана І став Захід, в першу чергу ж остготи. Остготський король Теодат вбив Амаласунту, дочку Теодориха Великого, що фактично стало причиною для початку війни. Велізарій, полководець Юстиніана І, котрий, до речі, ніколи сам особисто не брав участі у військових кампаніях, провів ряд успішних походів — поступово було окуповано Далмацію, Сицилію, Неаполь, Рим, Піцен, Мілан, останньою впала Равенна 540 року, а Італія була названа римською провінцією. Проте до 551 готський король Тотіла відвоював значні території, залишивши Візантії лише декілька плацдармів на узбережжі Італії, проте цього виявилось достатньо, щоб молодий талановитий полководець-євнух Нарсес розбив готів у фінальній битві біля підніжжя гори Везувій (533 року), відновивши візантійський вплив у регіоні та знищивши остготське королівство. Також Юстиніан І приєднав західне узбережжя Іспанії та південні береги Галлії. Проте головні інтереси імператора все-таки були на Сході, у Фракії та Малій Азії.
Активна зовнішня політика на Заході зумовила послаблення позицій на східних кордонах Візантії, що зумовило початок нової війни з Персією в 540 році. Бої велися від Колхіди на узбережжі Чорного моря до Месопотамії та Ассирії. Одразу ж персам вдалось розграбувати Антіохію та ряд інших міст, проте грекам вдалось відкупитись. 545 року Юстиніану І довелось виплатити 2000 фунтів золота за мир, але ця подія не торкнулась Колхіди, де бойові дії продовжувались до 562 року. Врешті-решт, питання було врегульоване шляхом виплати Юстиніаном І 30 000 aurei (золотих монет) щорічно, а Персія зобов'язувалась захищати Кавказ і дати християнам спокій.
Правління Юстиніана І ознаменувалось активною дипломатією, котра була направлена на створення союзів з одними державами чи то племенами проти інших. Це допомагало підтримувати необхідний баланс сил на кордонах імперії, а також сприяло проведенню успішних воєнних кампаній. Проте подібні дії мали й негативні наслідки для Візантії: чимраз більші виплати союзним племенам лягли важким тягарем на державну казну.
Вступивши на імператорський престол Юстиніан І одразу ж започаткував загальну програму відродження величі Нового Риму. Цій ідеї була підпорядкована вся політика імператора. Саме тому проводились адміністративні, релігійні, військові, податкові реформи, а також кодифікація права. Оточений виключно місцевими найталановитішими радниками Юстиніан І майже не відчував іноземного впливу, він повністю опирався на ідею єдиної та непохитної візантійської держави.
Для початку слід було вирішити перське питання, щоб уладнати конфлікт на східних кордонах імперії. Давня ворожнеча між персами та греками вилилась в 527 році у війну за контроль над кавказьким регіоном. Спочатку візантійський полководець Велізарій здобув перемогу над персами в Месопотамії 530 року, але вже через рік зазнав поразки в Сирії. В результаті зі вступом нового царя на трон, Хосрова І, Юстиніан І 531 року владнав ситуацію на Сході: підписав “Вічний мир” 532 року між Візантією та Персією, за умовами якого візантійський імператор виплачував Персії 4000 фунтів золота на утримання кавказьких фортець, а також відмовлявся від контролю над Іберією.
Здійснення грандіозного плану відновлення меж Римської імперії на Заході Юстиніан почав з завоювання королівства вандалів в Північній Африці (Лівії). Цьому сприяли міжнародна обстановка і внутрішнє становище в вандальському королівстві.
Здійсненню його планів сприяла і відсутність єдності серед німецьких королівств. До 30-х років VI ст. вандали порвали з остготами, остготи постійно ворогували з франками, франки — з вестготами. Візантійська дипломатія всіляко розпалювала ці конфлікти. З усіх варварських королівств Вандальське, мабуть, найбільше було ослаблено внутрішніми розбратами. За сто років панування в Північній Африці вандали і алани втратили свою колишню войовничість. Вандальський флот, який колись наводив жах на всі країни Середземномор'я, прийшов до свого занепаду.
У 530 р. слабкий Гільдеріх, король вандалів, який шукав близькості з Візантією, був скинутий із престолу антиримськими колами вандальської знаті. Трон зайняв його родич Гелімер, який також походив з королівського роду Гейзеріха. Висунутий на престол військової партією і користуючись підтримкою армії, Гелімер рішуче розправився зі своїм попередником. Гільдеріх і всі його родичі були схоплені і кинуті до в'язниці. Це стало видимою причиною підготовки Візантії до війни. Юстиніан І зажадав у Гелімера негайно звільнити Гільдеріха. Придушивши в 532 р повстання Ніка, імператор задумав широкою завойовницькою політикою відвернути увагу своїх підданих від важкого становища всередині країни. Блиском завоювань він сподівався відновити свій престиж і заслужити славу великого полководця.
Наступним етапом у зовнішній політиці Юстиніана І став Захід, в першу чергу ж остготи. Остготський король Теодат вбив Амаласунту, дочку Теодориха Великого, що фактично стало причиною для початку війни. Велізарій, полководець Юстиніана І, котрий, до речі, ніколи сам особисто не брав участі у військових кампаніях, провів ряд успішних походів — поступово було окуповано Далмацію, Сицилію, Неаполь, Рим, Піцен, Мілан, останньою впала Равенна 540 року, а Італія була названа римською провінцією. Проте до 551 готський король Тотіла відвоював значні території, залишивши Візантії лише декілька плацдармів на узбережжі Італії, проте цього виявилось достатньо, щоб молодий талановитий полководець-євнух Нарсес розбив готів у фінальній битві біля підніжжя гори Везувій (533 року), відновивши візантійський вплив у регіоні та знищивши остготське королівство. Також Юстиніан І приєднав західне узбережжя Іспанії та південні береги Галлії. Проте головні інтереси імператора все-таки були на Сході, у Фракії та Малій Азії.
Активна зовнішня політика на Заході зумовила послаблення позицій на східних кордонах Візантії, що зумовило початок нової війни з Персією в 540 році. Бої велися від Колхіди на узбережжі Чорного моря до Месопотамії та Ассирії. Одразу ж персам вдалось розграбувати Антіохію та ряд інших міст, проте грекам вдалось відкупитись. 545 року Юстиніану І довелось виплатити 2000 фунтів золота за мир, але ця подія не торкнулась Колхіди, де бойові дії продовжувались до 562 року. Врешті-решт, питання було врегульоване шляхом виплати Юстиніаном І 30 000 aurei (золотих монет) щорічно, а Персія зобов'язувалась захищати Кавказ і дати християнам спокій.
Правління Юстиніана І ознаменувалось активною дипломатією, котра була направлена на створення союзів з одними державами чи то племенами проти інших. Це допомагало підтримувати необхідний баланс сил на кордонах імперії, а також сприяло проведенню успішних воєнних кампаній. Проте подібні дії мали й негативні наслідки для Візантії: чимраз більші виплати союзним племенам лягли важким тягарем на державну казну.