Вкажєіть основну причину економічної, соціальної і політичної відсталості НДР? * відсутність економічної до США
знецінення німецької рейхмарки
будівництво Берлінського муру
влада Соціалістичної єдиної партії Німеччини

Объяснение:

Заснована з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Володимира Охримовича, В'ячеслава Будзиновського, Євгена Левицького, Теофіла Окуневського, Теодора Савойки.

Керівне «ядро» УНДП — «Народний комітет».[1]

Програма партії містила вимоги: демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних парламентських засобів; рівноправ'я українського і польського населення в Галичині; створення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку, захист інтересів селян (викуп великих земельних володінь і наділення селян землею).

Окрім того, у своїй програмі партія ставила завдання здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, підтримки українського руху в Російській імперії, пробудження національної свідомості в українців Закарпаття, утворення з руської частини Галичини і Буковини однієї національної провінції з власною адміністрацією і сеймом.

Вищий орган партії — Народний комітет, який очолював Юліан Романчук.

Органом партії був тижневик «Свобода», на її політичній платформі стояли «Діло» та «Буковина».

Домінувала в національному житті Галичини й Буковини, вела успішну боротьбу з москвофільством, відіграла важливу роль у створенні ЗУНР.

На партійному з'їзді 28 березня 1919 року в Станиславові перейменована на Українську трудову партію.

1925 року увійшла до Українського національного демократичного об'єднання (УНДО).

Британская империя при первых трех Георгах пережила первый этапы индустриальной революции, без единой попытки смягчить ее социальные последствия. В течение XVIII века были выработаны основы двухпартийной системы и кабинета министров во главе с премьер-министром, и роль парламента и кабинета министра в управлении империей сильно возросла, но состав правительства и парламента оставался целиком аристократическим, отражая интересы только верхушки общества. В начале XIX века остро назрела необходимость при эти аристократические институты к той совершенно новой ситуации, которая создавалась индустриальными изменениями. Неудача в этом грозила неминуемо привести к социальному взрыву подобному французской революции. Вопрос о парламентской реформе, не раз поднимавшийся и до сих пор, стал краеугольным.Проблема заключалась в следующем: несмотря на значительную перестройку демографической картины, состав избирательных округов, существовавший в стране, мало изменился со времен Реставрации (а Карл II , в свою очередь, восстановил в стране елизаветинский состав избирательных округов, который был существенно изменен Кромвелем). Состав избирателей определялся законом, принятым в правлениеГенриха VI, по которому правом голоса обладали держатели дохода в 40 шиллингов, хотя данная планка давно уже устарела из-за инфляции. Поэтому избирательным правом пользовались 5-7 процентов населения Англии, распределенные отнюдь не равномерно по всей стране: четвертая часть из числа парламентских мест в палате общин принадлежали пяти южным графствам. В результате, например, в сравнительно малонаселенном графстве Корнуолл было целых 44 избирательных округа, а густонаселенные графства возле Лондона выбирали только 10 представителей в парламент. При этом закон об избирательных правах сельских жителей графств не менялся с 1434 г. Многие крупные промышленные города, например, Манчестер, Бирмингем и Лидс, вообще не имели представительства в парламенте.