Поступово в балканських країнах розвивалася промисловість, але здебільшого це були невеликі підприємства, зайняті переробкою сільськогосподарської сировини і налічували по кілька десятків робітників. Розвитку промисловості серйозно перешкоджали гострий брак власних капіталів і конкуренція іноземних товарів. Імпорт балканських країн майже повністю складали готові вироби, а експортувалися в основному сільськогосподарські продукти і сировину.
Звільнення балканських держав від турецького ярма мало своїм наслідком прискорення їх капіталістичного розвитку. У Болгарії протягом кількох років (1880-1885 рр..) було остаточно ліквідовано феодальне землеволодіння: землю відібрали у поміщиків-турків і передали, хоча і за великий викуп, селянам. Розвиток капіталізму в сільському господарстві балканських країн призводив до розшарування села, до обезземелення значної частини селянства; були широко поширені кабальні форми оренди - відпрацювання та ін. У Сербії за кілька років, з 1880 по 1887 р., кількість безземельних селян зросла з 17 до 22%, а в Болгарії 67% селян до 1897 володіли дещо більше п'ятої частини всієї оброблюваної землі.
Селянство, задушене важкими викупними платежами, страждало від державних податків, малоземелля, високої орендної плати, вело постійну боротьбу за поліпшення свого становища. Найбільш великим селянським виступом на Балканах в кінці XIX ст. було повстання сербських селян у Тімокском (Зайчарском) окрузі в 1883 р. Збройні селяни були підтримані робітниками, ремісниками і протягом декількох тижнів чинили опір королівської армії. Це повстання, так само як і інші виступи селян, закінчилося поразкою.
Поступово в балканських країнах розвивалася промисловість, але здебільшого це були невеликі підприємства, зайняті переробкою сільськогосподарської сировини і налічували по кілька десятків робітників. Розвитку промисловості серйозно перешкоджали гострий брак власних капіталів і конкуренція іноземних товарів. Імпорт балканських країн майже повністю складали готові вироби, а експортувалися в основному сільськогосподарські продукти і сировину.
У Болгарію іноземний капітал проникав у вигляді державних позик; лише мізерна частка цих грошей вкладалася в розвиток промисловості. Експансія іноземного капіталу в Сербію і Румунію відбувалася в основному у вигляді вкладень в гірничодобувну промисловість. Найбільш активно діяв у цей час на Балканах австро-угорський капітал. Сербія до кінця століття перетворилася на аграрно-сировинний придаток австро-угорської промисловості. 90% сербського експорту прямувало в Австро-Угорщину. Лише в Румунії, що перейшла в другій половині 80-х років до політики протекціонізму, промисловість розвивалася кілька більш швидкими темпами. Видобуток нафти, наприклад, зріc з 16 тис. т в 1881 р. до 250 тис. т в 1900 р., проте в цій галузі промисловості були з самого початку надзвичайно сильними позиції іноземного капіталу.
Греція також залишалася аграрної країною. 75% її експорту становили сільськогосподарські товари. Власної важкої індустрії не було. У 80-х роках посилилося залізничне будівництво, виріс тонаж торгового флоту (майже вчетверо за останні два десятиліття XIX ст.), Збільшився оборот зовнішньої торгівлі, з'явилися великі порти (населення Пірея за півстоліття збільшилася з декількох сотень людей до 70 тис.). Але цей розвиток був значною мірою результатом припливу іноземного капіталу, головним чином у формі державних позик. Економічна та політична залежність Греції від великих держав надзвичайно посилилася. Іноземні дипломатичні представники заохочували партійні чвари, підкуповували політичних діячів, домагалися зміни урядів.
При слабкому рівні капіталістичного розвитку пролетаріат балканських країн наприкінці століття був ще нечисленний. У Сербії в 1900 р. було лише 10 тис. промислових робітників, що складали приблизно 0,3% всього її населення. У Болгарії в цей же час на великих підприємствах працювало 4,7 тис. робітників, тобто 0,1% населення. У Румунії на підприємствах з кількістю робітників понад 25 було зайнято 28 тис. робітників-менш 0,5% населення. У Греції до кінця 70-х років чисельність робітників на промислових підприємствах і в ремісничих майстерень становила 43 тис. осіб - 2,5% населення.Матеріальне становище робітників, їх побут, умови праці були надзвичайно важкими.
Поступово в балканських країнах розвивалася промисловість, але здебільшого це були невеликі підприємства, зайняті переробкою сільськогосподарської сировини і налічували по кілька десятків робітників. Розвитку промисловості серйозно перешкоджали гострий брак власних капіталів і конкуренція іноземних товарів. Імпорт балканських країн майже повністю складали готові вироби, а експортувалися в основному сільськогосподарські продукти і сировину.
Звільнення балканських держав від турецького ярма мало своїм наслідком прискорення їх капіталістичного розвитку. У Болгарії протягом кількох років (1880-1885 рр..) було остаточно ліквідовано феодальне землеволодіння: землю відібрали у поміщиків-турків і передали, хоча і за великий викуп, селянам. Розвиток капіталізму в сільському господарстві балканських країн призводив до розшарування села, до обезземелення значної частини селянства; були широко поширені кабальні форми оренди - відпрацювання та ін. У Сербії за кілька років, з 1880 по 1887 р., кількість безземельних селян зросла з 17 до 22%, а в Болгарії 67% селян до 1897 володіли дещо більше п'ятої частини всієї оброблюваної землі.
Селянство, задушене важкими викупними платежами, страждало від державних податків, малоземелля, високої орендної плати, вело постійну боротьбу за поліпшення свого становища. Найбільш великим селянським виступом на Балканах в кінці XIX ст. було повстання сербських селян у Тімокском (Зайчарском) окрузі в 1883 р. Збройні селяни були підтримані робітниками, ремісниками і протягом декількох тижнів чинили опір королівської армії. Це повстання, так само як і інші виступи селян, закінчилося поразкою.
Поступово в балканських країнах розвивалася промисловість, але здебільшого це були невеликі підприємства, зайняті переробкою сільськогосподарської сировини і налічували по кілька десятків робітників. Розвитку промисловості серйозно перешкоджали гострий брак власних капіталів і конкуренція іноземних товарів. Імпорт балканських країн майже повністю складали готові вироби, а експортувалися в основному сільськогосподарські продукти і сировину.
У Болгарію іноземний капітал проникав у вигляді державних позик; лише мізерна частка цих грошей вкладалася в розвиток промисловості. Експансія іноземного капіталу в Сербію і Румунію відбувалася в основному у вигляді вкладень в гірничодобувну промисловість. Найбільш активно діяв у цей час на Балканах австро-угорський капітал. Сербія до кінця століття перетворилася на аграрно-сировинний придаток австро-угорської промисловості. 90% сербського експорту прямувало в Австро-Угорщину. Лише в Румунії, що перейшла в другій половині 80-х років до політики протекціонізму, промисловість розвивалася кілька більш швидкими темпами. Видобуток нафти, наприклад, зріc з 16 тис. т в 1881 р. до 250 тис. т в 1900 р., проте в цій галузі промисловості були з самого початку надзвичайно сильними позиції іноземного капіталу.
Греція також залишалася аграрної країною. 75% її експорту становили сільськогосподарські товари. Власної важкої індустрії не було. У 80-х роках посилилося залізничне будівництво, виріс тонаж торгового флоту (майже вчетверо за останні два десятиліття XIX ст.), Збільшився оборот зовнішньої торгівлі, з'явилися великі порти (населення Пірея за півстоліття збільшилася з декількох сотень людей до 70 тис.). Але цей розвиток був значною мірою результатом припливу іноземного капіталу, головним чином у формі державних позик. Економічна та політична залежність Греції від великих держав надзвичайно посилилася. Іноземні дипломатичні представники заохочували партійні чвари, підкуповували політичних діячів, домагалися зміни урядів.
При слабкому рівні капіталістичного розвитку пролетаріат балканських країн наприкінці століття був ще нечисленний. У Сербії в 1900 р. було лише 10 тис. промислових робітників, що складали приблизно 0,3% всього її населення. У Болгарії в цей же час на великих підприємствах працювало 4,7 тис. робітників, тобто 0,1% населення. У Румунії на підприємствах з кількістю робітників понад 25 було зайнято 28 тис. робітників-менш 0,5% населення. У Греції до кінця 70-х років чисельність робітників на промислових підприємствах і в ремісничих майстерень становила 43 тис. осіб - 2,5% населення.Матеріальне становище робітників, їх побут, умови праці були надзвичайно важкими.