По смерті свого батька в 768-у і брата в 771-у році 27-річний Карл з династії Піпінідів став одноосібним правителем держави франків, германського союзу племен, що населяли правобережжя Середнього і Нижнього Рейну, зі столицею у місті Аахен. Від природи войовничий і амбіційний, Карл більшу частину життя присвятив війнам з метою підкорити сусідні землі і ще за життя був названий Великим — із 46 років свого правління 44-и він провів у військових походах, особисто очолюючи 27 із 53 з них. Карл підкорив Фрізію, Тюрінгію, Лангобардію, Саксонію, північні Піренеї, Баварію, Карінтію, до свого титулу Короля франків додав ще й титули герцога Баварії та Короля лангобардів і створив в межах своїх володінь автономні Королівство Аквітанія та Іспанську марку.
Як і його батько, який свого часу заручився підтримкою папи Захарія, узурпуючи владу Меровінгів, за що допоміг йому стати правителем Папської держави в серединній Італії, Карл надавав великого значення добрим стосункам з Святим престолом. У 774 році папа Адріан I на знак подяки за повалення короля лангобардів Дезидерія, який загрожував Риму, проголосив Карла римським патрицієм, а в 781-у — коронував трирічного Людовика, сина Карла, на престол Аквітанії, а чотирирічного Карломана — на новостворене Італійське королівство, за що Карл підтвердив права папи на подаровані Піпіном Коротким землі.
Спадкоємець Адріана, обраний 26 грудня 795 року папою Лев III, з перших же днів свого понтифікату висловив підтримку Карлу й до листа з повідомленням про обрання на папський престол додав ключі від сповідальні Святого Петра і штандарт Риму. У відповідь папа отримав щедрі подарунки зі скарбів, які Карл захопив у аварів.
У 799 році знатні римляни влаштували проти Лева III змову, 25 квітня схопили його під час урочистої процесії і, погрожуючи осліпленням, зажадали від нього зречення понтифікату. Від тортур і смерті папу врятувало втручання Вінігіза, франкського герцога Сполето. З його до вибравшись з Риму, Лев III подався у Падерборн в Саксонії, де був з великою пошаною прийнятий Карлом, вислуханий і під охороною доправлений назад у Вічне Місто. У листопаді 800 року Карл особисто прибув до Риму, щоб провести розслідування висунутих проти папи звинувачень у перелюбстві і клятвопорушенні. Були заслухані обидві сторони, після чого 23 грудня Лев ІІІ публічно присягнув на Євангелії у чистоті своїх помислів. Цього виявилось достатньо, щоб з папи були повністю зняті всі підозри.
Через два дні, 25 грудня 800 року, Карл і Лев III разом прийшли на Різдвяне богослужіння у базиліку Святого Петра. Як стверджує літописець короля франків Ейнгард, коли Карл стояв на колінах, молячись біля вівтаря, несподівано для всіх папа увінчав його імператорською короною, після чого під оплески присутніх у храмі і вигуки «Хай живе і перемагає Карл Август» здійснив ритуал обмивання ніг імператору римлян.
«Карл милостивий найясніший, милістю Божою великий володар-миротворець, імператор римлян, король франків і лангобардів» — Повний імператорський титул Карла Великого За задумом, очевидно обопільним, імператорський титул Карла мав символізувати неперервність лінії імператорів від римського Октавіана Августа до константинопольського Костянтина VI Сліпого, поваленого в 797 році, і ставив під сумнів легітимність правління його матері-узурпаторки Ірини Афінської, яка прийняла титул «базилевс базилеон» («цар царів»), але як жінка, не могла командувати армією і, відповідно, не могла бути імператрицею. Для Святого Престолу імператорська гідність Карла теж була вигідна — папа римський мав значно менший авторитет, ніж підтримуваний багатою і могутньою державою Константинопольський патріарх, і захист, наданий Леву ІІІ Державою франків, й підвищення її статусу був сприятливим для папства.
К середине XIX века Италия не была единым государством, а была раздроблена на множество королевств. Значительная часть Севера Италии, Ломбардия и 1)ВЕНЕЦИЯ входила в состав 2) АВСТРИИ. В герцогствах Парма, Модена и Тоскана стояли представители австрийской династии 3)ГАБСБУРГОВ. Центральная часть Италии была под властью 4)ПАПЫ РИМСКОГО.
На юге Италии царствовала династия 5)БУРБОНОВ. Наиболее развитым итальянским королевством была 6)САРДИНИЯ. Премьер-министр этого королевства, которого звали 7)ВИКТОР ЭММАНУИЛ II, хотел объединить Италию. Для этого он стремился заручиться поддержкой императора Франции 8)НАПОЛЕОНА III, в войне против 8)АВСТРИИ, которая не желала видеть единую Италию. В 9)1858 году французские и итальянские войска начали совместные действия против 10) АВСТРИИ. Однако вскоре Франция отказалась итальянцам в объединении. Но это не остановило патриотического подъема итальянского народа. В 1860 году вспыхнула революция в 11)НЕАПОЛЕТАНСКОМ королевстве, где был сформирован добровольческий корпус во главе с 12)ДЖУЗЕППЕ ГАРИБАЛЬДИ, который захватывает несколько итальянских королевств и объединяет их в одно государство. В 1861 году общеитальянский парламент провозгласил создание единого Итальянского королевства во главе с королем 13) ВИКТОРОМ ЭММАНУИЛОМ II. Премьер -министром станет 14)К.КАВУР В состав нового государства не вошли 15)ВЕНЕЦИЯ и 16)ПАПСКАЯ ОБЛАСТЬ.
К середине XIX века самым крупным, сильным и наиболее развитым из всех германских государств была 17)ПРУССИЯ. В 1834 году был создан 18)ТАМОЖЕННЫЙ СОЮЗ, который объединил 19)18 северогерманских государств. В 1862 году премьер-министром (канцлером) самого крупного германского государства становится 20)О. БИСМАРК. Он зарекомендовал себя сторонником объединения Германии, в том числе «железом и кровью». Главной помехой на пути объединения Германии он считал 21)АВСТРИЮ, с которой германское королевство вело войну в 2)1866 году, одержав победу. В 1867 году был создан 23)СЕВЕРОГЕРМАНСКИЙ СОЮЗ, который состоял из 24)22 германских государств, который возглавил 25)ВИЛЬГЕЛЬМ I Был избран германский парламент, который назывался 26)РЕЙХСТАГ, право голоса имели 27)МУЖЧИНЫ СТАРШЕ 21 ГОДА.
Як і його батько, який свого часу заручився підтримкою папи Захарія, узурпуючи владу Меровінгів, за що допоміг йому стати правителем Папської держави в серединній Італії, Карл надавав великого значення добрим стосункам з Святим престолом. У 774 році папа Адріан I на знак подяки за повалення короля лангобардів Дезидерія, який загрожував Риму, проголосив Карла римським патрицієм, а в 781-у — коронував трирічного Людовика, сина Карла, на престол Аквітанії, а чотирирічного Карломана — на новостворене Італійське королівство, за що Карл підтвердив права папи на подаровані Піпіном Коротким землі.
Спадкоємець Адріана, обраний 26 грудня 795 року папою Лев III, з перших же днів свого понтифікату висловив підтримку Карлу й до листа з повідомленням про обрання на папський престол додав ключі від сповідальні Святого Петра і штандарт Риму. У відповідь папа отримав щедрі подарунки зі скарбів, які Карл захопив у аварів.
У 799 році знатні римляни влаштували проти Лева III змову, 25 квітня схопили його під час урочистої процесії і, погрожуючи осліпленням, зажадали від нього зречення понтифікату. Від тортур і смерті папу врятувало втручання Вінігіза, франкського герцога Сполето. З його до вибравшись з Риму, Лев III подався у Падерборн в Саксонії, де був з великою пошаною прийнятий Карлом, вислуханий і під охороною доправлений назад у Вічне Місто. У листопаді 800 року Карл особисто прибув до Риму, щоб провести розслідування висунутих проти папи звинувачень у перелюбстві і клятвопорушенні. Були заслухані обидві сторони, після чого 23 грудня Лев ІІІ публічно присягнув на Євангелії у чистоті своїх помислів. Цього виявилось достатньо, щоб з папи були повністю зняті всі підозри.
Через два дні, 25 грудня 800 року, Карл і Лев III разом прийшли на Різдвяне богослужіння у базиліку Святого Петра. Як стверджує літописець короля франків Ейнгард, коли Карл стояв на колінах, молячись біля вівтаря, несподівано для всіх папа увінчав його імператорською короною, після чого під оплески присутніх у храмі і вигуки «Хай живе і перемагає Карл Август» здійснив ритуал обмивання ніг імператору римлян.
«Карл милостивий найясніший, милістю Божою великий володар-миротворець, імператор римлян, король франків і лангобардів» — Повний імператорський титул Карла Великого
За задумом, очевидно обопільним, імператорський титул Карла мав символізувати неперервність лінії імператорів від римського Октавіана Августа до константинопольського Костянтина VI Сліпого, поваленого в 797 році, і ставив під сумнів легітимність правління його матері-узурпаторки Ірини Афінської, яка прийняла титул «базилевс базилеон» («цар царів»), але як жінка, не могла командувати армією і, відповідно, не могла бути імператрицею. Для Святого Престолу імператорська гідність Карла теж була вигідна — папа римський мав значно менший авторитет, ніж підтримуваний багатою і могутньою державою Константинопольський патріарх, і захист, наданий Леву ІІІ Державою франків, й підвищення її статусу був сприятливим для папства.
Альбрехт Дюрер «Імператор Карл Великий», 1512 рік © Німецький національний музей, Нюрнберг
Объяснение:
К середине XIX века Италия не была единым государством, а была раздроблена на множество королевств. Значительная часть Севера Италии, Ломбардия и 1)ВЕНЕЦИЯ входила в состав 2) АВСТРИИ. В герцогствах Парма, Модена и Тоскана стояли представители австрийской династии 3)ГАБСБУРГОВ. Центральная часть Италии была под властью 4)ПАПЫ РИМСКОГО.
На юге Италии царствовала династия 5)БУРБОНОВ. Наиболее развитым итальянским королевством была 6)САРДИНИЯ. Премьер-министр этого королевства, которого звали 7)ВИКТОР ЭММАНУИЛ II, хотел объединить Италию. Для этого он стремился заручиться поддержкой императора Франции 8)НАПОЛЕОНА III, в войне против 8)АВСТРИИ, которая не желала видеть единую Италию. В 9)1858 году французские и итальянские войска начали совместные действия против 10) АВСТРИИ. Однако вскоре Франция отказалась итальянцам в объединении. Но это не остановило патриотического подъема итальянского народа. В 1860 году вспыхнула революция в 11)НЕАПОЛЕТАНСКОМ королевстве, где был сформирован добровольческий корпус во главе с 12)ДЖУЗЕППЕ ГАРИБАЛЬДИ, который захватывает несколько итальянских королевств и объединяет их в одно государство. В 1861 году общеитальянский парламент провозгласил создание единого Итальянского королевства во главе с королем 13) ВИКТОРОМ ЭММАНУИЛОМ II. Премьер -министром станет 14)К.КАВУР В состав нового государства не вошли 15)ВЕНЕЦИЯ и 16)ПАПСКАЯ ОБЛАСТЬ.
К середине XIX века самым крупным, сильным и наиболее развитым из всех германских государств была 17)ПРУССИЯ. В 1834 году был создан 18)ТАМОЖЕННЫЙ СОЮЗ, который объединил 19)18 северогерманских государств. В 1862 году премьер-министром (канцлером) самого крупного германского государства становится 20)О. БИСМАРК. Он зарекомендовал себя сторонником объединения Германии, в том числе «железом и кровью». Главной помехой на пути объединения Германии он считал 21)АВСТРИЮ, с которой германское королевство вело войну в 2)1866 году, одержав победу. В 1867 году был создан 23)СЕВЕРОГЕРМАНСКИЙ СОЮЗ, который состоял из 24)22 германских государств, который возглавил 25)ВИЛЬГЕЛЬМ I Был избран германский парламент, который назывался 26)РЕЙХСТАГ, право голоса имели 27)МУЖЧИНЫ СТАРШЕ 21 ГОДА.