Верны ли утверждения? А. Смута привела к тому, что Россия стала более открыта ко всему иностранному Б. По велению царя Михаила Романова в Москве была восстановлена Немецкая слобода, где селились приезжающие иноземцы
Борьба за свержение золотоордынского ига стала в xiii-xv вв. главной национальной . восстановление страны и ее дальнейшее развитие создали предпосылки для объединения земель. решался вопрос - вокруг какого центра объединятся земли. на лидерство претендовали, прежде всего, тверь и москва. тверское княжество как самостоятельный удел возникло в 1247 г., когда его получил младший брат александра невского - ярослав ярославич. после смерти александра невского ярослав стал великим князем (1263-1272). тверское княжество было тогда сильнейшим на руси. но не ему суждено было возглавить объединительный процесс. в конце хiii - начале xiv в. стремительно возвышается московское княжество. возвышение москвы. москва, которая была до нашествия монголо-татар небольшим пограничным пунктом владимиро-суздальского княжества, в начале xiv в. превращается в важный политический центр того времени. каковы были причины возвышения москвы? москва занимала выгодное центральное положение среди земель. с юга и востока ее прикрывали от ордынских вторжений суздальско-нижегородское и рязанское княжества, с северо-запада - тверское княжество и великий новгород. леса, окружавшие москву, были труднопроходимыми для монголо-татарской конницы. все это вызвало приток населения на земли московского княжества. москва являлась центром развитого ремесла, сельскохозяйственного производства и торговли. она оказалась важным узлом сухопутных и водных путей, служивших как для торговли, так и для военных действий. через москва-реку и реку ока московское княжество имело выход на волгу, а через притоки волги и систему волоков оно было связано с новгородскими землями. возвышение москвы объясняется также целенаправленной, гибкой политикой московских князей, сумевших привлечь на свою сторону не только другие княжества, но и церковь. александр невский завещал москву младшему сыну даниилу. при нем она стала столицей княжества, самого, , захудалого и незавидного на руси. на рубеже xiii и xiv столетий его территория заметно расширяется: в нее включают коломну (1300 г.) и можайск (1303 г.) с их землями, захваченными полками даниила и его сына юрия. по завешанию князя ивана дмитриевича, бездетного внука невского, к москве переходит переяславское княжество. а юрий данилович московский в первой четверти xiv в. уже ведет борьбу за владимирский престол со своим двоюродным дядей михаилом ярославичем тверским. тот получил ханский ярлык в 1304 г. юрий выступает против михаила и, женившись на сестре ордынского хана, становится владимирским великим князем (1318 схватка за власть не окончена - после казни в орде тверского князя михаила, разгромившего крупный татарский отряд, его сын дмитрий добивается своего: он убивает в орде юрия московского (1325 но и дмитрий гибнет в орде. все эти годы на руси царило, по словам летописей, "смятение" - города и села грабили и выжигали ордынские и свои же отряды. наконец, великим князем владимирским стал александр михайлович, брат казненного в орде дмитрия; московским великим князем - иван данилович, брат тоже казненного московского правителя. в 1327 г. в твери вспыхнуло восстание против ордынского баскака чол-хана началось оно на торгу - татарин отобрал лошадь у местного дьякона, и тот призвал на земляков сбежался народ, зазвучал набат собравшись на вече, тверичи вынесли решение о восстании они со всех сторон бросились на насильников и угнетателей, многих перебили. чол-хан и его приближенные укрылись в княжеском дворце, но его подожгли вместе с ордынцами. немногие оставшиеся в живых бежали в орду. иван данилович тут же поспешил к хану узбеку. вернувшись с татарским войском, огнем и мечом прошел по тверским местам. александр михайлович бежал в псков, потом в литву московский князь получил в награду новгород и кострому. владимир же, нижний новгород и городец хан вручил александру васильевичу, князю суздальскому; лишь после его кончины в 1332 г иван получил, наконец, ярлык на владимирское княжение. став правителем "надо всею землею", иван данилович старательно расширял свои земельные владения - прикупал, захватывал. в орде вел себя смиренно и льстиво, не скупился на подарки ханам и ханшам, князьям и мурзам. собирал и отвозил в орду дани и поборы со всей руси, беспощадно выколачивал их с подданных, подавлял всякую попытку протеста. часть собранного, оседала в его кремлевских подвалах. начиная с него, ярлык на владимирское княжение получали, за недолгими исключениями, московские правители. они возглавляли московско-владимирское княжество, одно из самых обширных государств в восточной европе.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.