В период духовной модернизации казахстанского общества культура Казахстана находится на высоком уровне Приведите 3 аргумента «За» и 3 аргумента «против»
Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.
Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.
у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за до кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури.
ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.
грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.
Дмитрий Иванович Донской или Дмитрий Донской, иногда называемый просто Дмитрием (12 октября 1350 года в Москве - 19 мая 1389 года в Москве) был сыном Ивана II (1326–1359), царствовавшего как князь московский с 1359 года и великий князь владимирский с 1363 года до его смерти.
Дмитрий Донской выделился в истории тем, что был первым московским князем, который открыто бросил вызов монгольскому игу в России. Его прозвище «Донской» намекает на его великую победу над татарами в Куликовской битве (1380), которая произошла на реке Дон. Он почитается как Святой в Православной Церкви.
Дмитрий родился в 1350 году, сын великого князя московского Ивана Великого, и его второй жены, Александры Васильевна Вельяминовой. Дмитрий осиротел в возрасте девяти лет и взошел на престол Московского княжества. По воле Ивана, во времена правления Дмитрия митрополит Алексей служил регентом.
В 1360 году Хизр-хан, хан Золотой Орды, передал титул самого дорогого среди русских князей великого князя Владимира Дмитрию Константиновичу из Нижнего Новгорода. В 1363 году после свержения князя Дмитрий Иванович был коронован во Владимире. Три года спустя он помирился с Дмитрием Константиновичем и женился на его дочери Евдокии.
В то время как Золотая Орда страдала от внутренних конфликтов, Дмитрий прекратил регулярно платить дань и призывал русских князей противостоять набегам монголов. В 1378 году русские разгромили Ордскую армию на реке Вожа.
Впоследствии, Дмитрию Донскому предстояло столкнуться с монголами на реке Дон, в кровопролитной битве на Куликовом поле. Дмитрий разгромил силы Мамая. За свою победу Дмитрий был удостоен фамилии Донской («Донской»).
Еще одним важным событием раннего царствования Дмитрия было начало строительства Московского Кремля; он был завершен в 1367 году. Благодаря новой крепости город выдержал две осады во время литовско-московской войны (1368–72). В 1375 году Дмитрий урегулировал в свою пользу конфликт с Михаилом II из Твери из-за Владимира. Другие князья Северной Руси признали его власть и внесли войска в надвигающуюся борьбу против Орды. К концу своего правления Дмитрий более чем удвоил территорию Московского княжества.
Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.
Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.
у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за до кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури.
ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.
грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.
Объяснение:
Дмитрий Иванович Донской или Дмитрий Донской, иногда называемый просто Дмитрием (12 октября 1350 года в Москве - 19 мая 1389 года в Москве) был сыном Ивана II (1326–1359), царствовавшего как князь московский с 1359 года и великий князь владимирский с 1363 года до его смерти.
Дмитрий Донской выделился в истории тем, что был первым московским князем, который открыто бросил вызов монгольскому игу в России. Его прозвище «Донской» намекает на его великую победу над татарами в Куликовской битве (1380), которая произошла на реке Дон. Он почитается как Святой в Православной Церкви.
Дмитрий родился в 1350 году, сын великого князя московского Ивана Великого, и его второй жены, Александры Васильевна Вельяминовой. Дмитрий осиротел в возрасте девяти лет и взошел на престол Московского княжества. По воле Ивана, во времена правления Дмитрия митрополит Алексей служил регентом.
В 1360 году Хизр-хан, хан Золотой Орды, передал титул самого дорогого среди русских князей великого князя Владимира Дмитрию Константиновичу из Нижнего Новгорода. В 1363 году после свержения князя Дмитрий Иванович был коронован во Владимире. Три года спустя он помирился с Дмитрием Константиновичем и женился на его дочери Евдокии.
В то время как Золотая Орда страдала от внутренних конфликтов, Дмитрий прекратил регулярно платить дань и призывал русских князей противостоять набегам монголов. В 1378 году русские разгромили Ордскую армию на реке Вожа.
Впоследствии, Дмитрию Донскому предстояло столкнуться с монголами на реке Дон, в кровопролитной битве на Куликовом поле. Дмитрий разгромил силы Мамая. За свою победу Дмитрий был удостоен фамилии Донской («Донской»).
Еще одним важным событием раннего царствования Дмитрия было начало строительства Московского Кремля; он был завершен в 1367 году. Благодаря новой крепости город выдержал две осады во время литовско-московской войны (1368–72). В 1375 году Дмитрий урегулировал в свою пользу конфликт с Михаилом II из Твери из-за Владимира. Другие князья Северной Руси признали его власть и внесли войска в надвигающуюся борьбу против Орды. К концу своего правления Дмитрий более чем удвоил территорию Московского княжества.