Установіть послідовність створення давніх літературних пам’яток (всього ) А «Ізборник Святослава» Б «Остромирове Євангеліє» В «Слово о полку Ігоревім» Г «Повість минулих літ»
Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала
Філі́п II (ісп. Felipe ІІ; 21 травня 1527 — 13 вересня 1598) — король Іспанії (1556—1598) та Португалії (1581—1598), Неаполя і Сицилії (1554—1598). Король Англії та Ірландії за правом дружини Марії I (1554–1558). Герцог Міланський. Господар Нідерландів. Володар однієї з найбільших держав у всесвітній історії, провідної сили ранньомодерного цивілізованого світу. Речник династії Габсбургів. Син іспанського короля Карла I та португальської інфанти Ізабелли. Небіж імператора Фердинанда I, кузен імператора Максиміліана II. Батько іспанського короля Філіпа III. Народився в Валядоліді, Кастилія. Проголошений принцом астурійським, спадкоємцем престолу (1528). Успадкував трон після батька. За його правління Іспанська держава досягла зеніту величі і слави, увійшовши до так званої золотої доби; землі короля на всіх континентах, відомим європейцям, що породило популярну приказку: «імперія, над якою ніколи не заходить сонце». Проводив активну зовнішню політику. Виступав захисником Католицької церкви у боротьбі з протестанизмом, ісламом та іншими єресями. Завершив італійські війни (1559). Підтримував католицьку владу Франції у двобої з гугенотами. Допомагав італійським державам, Священній Римській імперії та країнам Східної Європи протистояти натиску Османів. Здобув стратегічну перемогу при Лепанто (1571), захистивши західне Середземномор'я від турецької агресії. За умовами Іберійської унії (1580) став сувереном Португалії та її колоній, завдяки чому об'єднав увесь Піренейський півострів. Вів перманенті війни із повсталими Нідерландами (1581). Намагався підкорити Англію, але зазнав поразки на морі (1588). Сприяв великим географічним відкриттям і розвитку точних наук — математики, географії, космографії, корабельної інженерії, військової справи. Був патроном мистецтв, насамперед літератури і музики. Заснував першу в Європі математичну академію (1582). Заклав Ескоріальський монастир (1563). Помер в Ескоріалі, Кастилія. Похований у королівській крипті Ескоріальського монастиря. Прізвисько — Розсу́дливий (ісп. el Prudente). На честь короля були названі Філіппіни (1565). В традиційній іспанській та католицькій історіографії постає як мудрий правитель, національний герой; у протестантській і антиклерикальній — як деспот. ответ:
Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала
Філі́п II (ісп. Felipe ІІ; 21 травня 1527 — 13 вересня 1598) — король Іспанії (1556—1598) та Португалії (1581—1598), Неаполя і Сицилії (1554—1598). Король Англії та Ірландії за правом дружини Марії I (1554–1558). Герцог Міланський. Господар Нідерландів. Володар однієї з найбільших держав у всесвітній історії, провідної сили ранньомодерного цивілізованого світу. Речник династії Габсбургів. Син іспанського короля Карла I та португальської інфанти Ізабелли. Небіж імператора Фердинанда I, кузен імператора Максиміліана II. Батько іспанського короля Філіпа III. Народився в Валядоліді, Кастилія. Проголошений принцом астурійським, спадкоємцем престолу (1528). Успадкував трон після батька. За його правління Іспанська держава досягла зеніту величі і слави, увійшовши до так званої золотої доби; землі короля на всіх континентах, відомим європейцям, що породило популярну приказку: «імперія, над якою ніколи не заходить сонце». Проводив активну зовнішню політику. Виступав захисником Католицької церкви у боротьбі з протестанизмом, ісламом та іншими єресями. Завершив італійські війни (1559). Підтримував католицьку владу Франції у двобої з гугенотами. Допомагав італійським державам, Священній Римській імперії та країнам Східної Європи протистояти натиску Османів. Здобув стратегічну перемогу при Лепанто (1571), захистивши західне Середземномор'я від турецької агресії. За умовами Іберійської унії (1580) став сувереном Португалії та її колоній, завдяки чому об'єднав увесь Піренейський півострів. Вів перманенті війни із повсталими Нідерландами (1581). Намагався підкорити Англію, але зазнав поразки на морі (1588). Сприяв великим географічним відкриттям і розвитку точних наук — математики, географії, космографії, корабельної інженерії, військової справи. Був патроном мистецтв, насамперед літератури і музики. Заснував першу в Європі математичну академію (1582). Заклав Ескоріальський монастир (1563). Помер в Ескоріалі, Кастилія. Похований у королівській крипті Ескоріальського монастиря. Прізвисько — Розсу́дливий (ісп. el Prudente). На честь короля були названі Філіппіни (1565). В традиційній іспанській та католицькій історіографії постає як мудрий правитель, національний герой; у протестантській і антиклерикальній — як деспот. ответ:
Объяснение: