Иван Данилович Калита – внук легендарного князя Александра Невского, князь Московский, великий князь Владимирский, один из основоположников собирания русских земель, родился около 1283-1288 гг. После убийства своего старшего брата князя Юрия Даниловича в Золотой Орде взошел на московский престол.
За время своего правления добился серьезных успехов в деле преодоления раздробленности русских земель и объединения части их вокруг Московского княжества. В 1325 году добился перехода престола митрополита в Москву, что сделало ее духовным и религиозным центром Руси. При Иване Калите были построены первые каменные храмы.
Часто посещал Золотую Орду, дарил дорогие подарки, вошел в доверие к правителю - хану Узбеку. В 1327 году умело воспользовался убийством ордынского посла в Твери и участвовал (совместно с 50-ти ордынским войском) в разгроме и опустошении Тверского княжества, основного соперника Москвы. За это получил грамоту (ярлык) на великое княжение с правом самому собирать налоги (в отличие от других русских княжеств). Это избавило почти на 40 лет подвластные ему земли от жестоких баскаков – сборщиков дани из Золотой Орды.
Значительно укрепил княжескую власть, наполнил казну деньгами (что, по всей видимости и принесло ему прозвище Калита – кошель, денежный мешок). Выкупил под свою власть города Углич, Рязань. Добился управления уделами мужей двух своих дочерей – частью Ростовского и Ярославского княжеств. Попытка подчинить Новгород не увенчалась успехом и была реализована потомками великого князя Ивана Даниловича.
Иван Калита был дважды женат, в его семье родилось семь детей. Скончался великий князь в 1340 году, передав престол своему старшему сыну – Симеону Гордому. Сын продолжал дело своего отца, а внук – Дмитрий Донской – одержал победу над ордынцами в Куликовской битве.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.
У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз.
В основу програми Об'єднаного союзу були закладені "три народні принципи", які розробив Сунь Ятсен: націоналізм, народовладдя і народний добробут. Принцип націоналізму означав необхідність повалення чужоземної маньчжурської династії та встановлення суто китайського правління. Принцип народовладдя трактувався як ліквідація монархічного ладу і встановлення республіки, а принцип народного добробуту вимагав зрівняти права на землю.
Чисельність прихильників Сунь Ятсена швидко зростала.
В умовах посилення незадоволення політикою пінського уряду значно активізували свою діяльність революційні організації у головному центрі Середнього Китаю - Іхані. Саме тут у 1911 р. повстали солдати саперного батальйону, до яких приєдналися інші війська. Повстання охопило сусідні міста і вся провінція Ху-бей була проголошена республікою. Уряд провінції організував ефективну оборону провінції та закликав усі верстви населення Китаю підтримати революцію. Він просив іноземні держави дотримуватися нейтралітету, обіцяючи за це повагу до всіх договорів, які вони уклали з династією Цін. На кінець 1911 р. лише З провінції з 18 визнавали владу пінського уряду.
У грудні 1911 р. в Нанкіні делегати від провінцій обрали президентом Китайської республіки Сунь Ятсена, який щойно повернувся з еміграції. Він сформував революційний уряд. Уперше в історії Китаю були проголошені демократичні свободи і права народуі розроблені заходи з поліпшення добробуту народу, розвитку освіти тощо.
Иван Данилович Калита – внук легендарного князя Александра Невского, князь Московский, великий князь Владимирский, один из основоположников собирания русских земель, родился около 1283-1288 гг. После убийства своего старшего брата князя Юрия Даниловича в Золотой Орде взошел на московский престол.
За время своего правления добился серьезных успехов в деле преодоления раздробленности русских земель и объединения части их вокруг Московского княжества. В 1325 году добился перехода престола митрополита в Москву, что сделало ее духовным и религиозным центром Руси. При Иване Калите были построены первые каменные храмы.
Часто посещал Золотую Орду, дарил дорогие подарки, вошел в доверие к правителю - хану Узбеку. В 1327 году умело воспользовался убийством ордынского посла в Твери и участвовал (совместно с 50-ти ордынским войском) в разгроме и опустошении Тверского княжества, основного соперника Москвы. За это получил грамоту (ярлык) на великое княжение с правом самому собирать налоги (в отличие от других русских княжеств). Это избавило почти на 40 лет подвластные ему земли от жестоких баскаков – сборщиков дани из Золотой Орды.
Значительно укрепил княжескую власть, наполнил казну деньгами (что, по всей видимости и принесло ему прозвище Калита – кошель, денежный мешок). Выкупил под свою власть города Углич, Рязань. Добился управления уделами мужей двух своих дочерей – частью Ростовского и Ярославского княжеств. Попытка подчинить Новгород не увенчалась успехом и была реализована потомками великого князя Ивана Даниловича.
Иван Калита был дважды женат, в его семье родилось семь детей. Скончался великий князь в 1340 году, передав престол своему старшему сыну – Симеону Гордому. Сын продолжал дело своего отца, а внук – Дмитрий Донской – одержал победу над ордынцами в Куликовской битве.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.
У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз.
В основу програми Об'єднаного союзу були закладені "три народні принципи", які розробив Сунь Ятсен: націоналізм, народовладдя і народний добробут. Принцип націоналізму означав необхідність повалення чужоземної маньчжурської династії та встановлення суто китайського правління. Принцип народовладдя трактувався як ліквідація монархічного ладу і встановлення республіки, а принцип народного добробуту вимагав зрівняти права на землю.
Чисельність прихильників Сунь Ятсена швидко зростала.
В умовах посилення незадоволення політикою пінського уряду значно активізували свою діяльність революційні організації у головному центрі Середнього Китаю - Іхані. Саме тут у 1911 р. повстали солдати саперного батальйону, до яких приєдналися інші війська. Повстання охопило сусідні міста і вся провінція Ху-бей була проголошена республікою. Уряд провінції організував ефективну оборону провінції та закликав усі верстви населення Китаю підтримати революцію. Він просив іноземні держави дотримуватися нейтралітету, обіцяючи за це повагу до всіх договорів, які вони уклали з династією Цін. На кінець 1911 р. лише З провінції з 18 визнавали владу пінського уряду.
У грудні 1911 р. в Нанкіні делегати від провінцій обрали президентом Китайської республіки Сунь Ятсена, який щойно повернувся з еміграції. Він сформував революційний уряд. Уперше в історії Китаю були проголошені демократичні свободи і права народуі розроблені заходи з поліпшення добробуту народу, розвитку освіти тощо.