Наприкінці XV ст. у Чехії співіснували католицька і незалежна від Риму християнська гуситська церкви.
Покінчено з німецьким засиллям.
Створено умови для розвитку чеської мови і культури.
Гуситські війни стали прологом для європейської Реформації XVI ст.
Передумови й причини
Німецька мирна колонізація чеських земель (з XII ст.) сприяла економічному зростанню країни; німці панували у промисловості , торгівлі й міському самоврядуванні.
Посилення позицій католицької церкви (великі земельні володіння, симонія, вилучення більшої частини десятини на користь Риму, продаж індульгенцій).
Зростання незадоволення чехів католицькою церквою та німецьким пануванням.
Восста́ние Спартака́ (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима.
Результати й наслідки гуситського руху
Наприкінці XV ст. у Чехії співіснували католицька і незалежна від Риму християнська гуситська церкви.
Покінчено з німецьким засиллям.
Створено умови для розвитку чеської мови і культури.
Гуситські війни стали прологом для європейської Реформації XVI ст.
Передумови й причини
Німецька мирна колонізація чеських земель (з XII ст.) сприяла економічному зростанню країни; німці панували у промисловості , торгівлі й міському самоврядуванні.
Посилення позицій католицької церкви (великі земельні володіння, симонія, вилучення більшої частини десятини на користь Риму, продаж індульгенцій).
Зростання незадоволення чехів католицькою церквою та німецьким пануванням.
Восста́ние Спартака́ (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима.