Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви.
Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху:
По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.
По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана "календарна реформа", проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.
Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.
Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.
Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.
Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.
Пастырский подвиг Русской православной Церкви в период Смутного времени.
Святитель Гермоген благословил "вооружение против поляков". Поляк Гонсевский жаловался, что от того кровь пролилась и города отложились от Москвы. Однако, народно-освободительное движение в России набирало силу. Используя церковные силы, патриарх Гермоген открыто выступал и рассылал грамоты, освобождая православных от присяги Владиславу. Опорой его стали города. Святителя Гермогена пытались изолировать, но речи его доходили до паствы. В Рязани стало формироваться ядро первого ополчения во главе с Прокопием Ляпуновым и в марте 1611 г. восставшие
Церковь выступала мощной духовной и экономической опорой царя в трудные годы военных действий. 13 апреля 1605 г. Патриарх Иов, отказавшийся присягнуть Лжедмитрию I, был низложен и, претерпев множество поношений, был сослан в Старицкий монастырь. После свержения Лжедмитрия I святитель Иов не смог возвратиться на Первосвятительский Престол, на свое место он благословил митрополита Казанского Гермогена.
Накануне свадьбы Лжедмитрия I с Мариной Мнишек казанский архиепископ Гермоген потребовал крещения будущей царицы по православным канонам, за что его сослали в монастырь, а свадьбу провели с нарушением церковных канонов. После свадьбы о Лжедмитрии I пошла молва как "поганом царе". В мае 1606 г. отступник и чужак был убит в ходе восстания москвичей, вставших за веру православную.
Когда в 1610 г. после ряда поражений царской армии и измены шведов был свергнут и пострижен в монастырь царь Василий Шуйский, к власти пришло боярское правительство во главе с Ф. И. Мстиславским. Бояре снова выступили за приглашение королевича Владислава. Однако, патриарх Гермоген, противившийся свержению Шуйского, настаивал на избрании или князя Голицына, или Ф. Романова. Бояре же подписали договор о приглашении иноземца, но в договоре потребовали гарантий неприкосновенности религии и государственного строя России. Духовенство во главе с патриархом Гермогененом требовали крещения Владислава в "греческую веру".
Заключение договора и сдача Смоленска тяжело подействовало на народ, которому церковь говорила о причастности польской короны и "латинства проклятого" к бедствиям Российского государства. Политика "семибоярщины" вновь оживила миф о добром сыне Ивана Грозного, о Дмитрии. Часть паствы повернула в сторону тушинского самозванца.
Боясь волнений "черни", бояре решились на ввод польско-литовских войск в столицу. На протест патриарха Гермогена ему указали, чтобы он смотрел за церковью и ни во что не вмешивался. Предательство боярами государственных и церковных интересов явилось мощным толчком к делу формирования вооруженного ополчения уже на земской основе. Российские города стали ссылаться и объединяться для борьбы "за православную веру и свои души". Народ стихийно почуял, к чему может привести господство и стране правителей иноземных и иноверных. Обострило народное чувство и то, что даже сомнительный царь Тушинский был зарезан. Оставалось надеяться лишь на свои силы.
Святитель Гермоген благословил "вооружение против поляков".
Позиция церкви и духовенства была тесно связана с патриотическим подъемом. В отписках и грамотах от имени городских миров обязательно присутствовали имена священников.
Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви.
Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху:
По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.
По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана "календарна реформа", проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.
Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.
Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.
Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.
Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.
Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.
Объяснение:
Відповідь:
Пастырский подвиг Русской православной Церкви в период Смутного времени.
Святитель Гермоген благословил "вооружение против поляков". Поляк Гонсевский жаловался, что от того кровь пролилась и города отложились от Москвы. Однако, народно-освободительное движение в России набирало силу. Используя церковные силы, патриарх Гермоген открыто выступал и рассылал грамоты, освобождая православных от присяги Владиславу. Опорой его стали города. Святителя Гермогена пытались изолировать, но речи его доходили до паствы. В Рязани стало формироваться ядро первого ополчения во главе с Прокопием Ляпуновым и в марте 1611 г. восставшие
Церковь выступала мощной духовной и экономической опорой царя в трудные годы военных действий. 13 апреля 1605 г. Патриарх Иов, отказавшийся присягнуть Лжедмитрию I, был низложен и, претерпев множество поношений, был сослан в Старицкий монастырь. После свержения Лжедмитрия I святитель Иов не смог возвратиться на Первосвятительский Престол, на свое место он благословил митрополита Казанского Гермогена.
Накануне свадьбы Лжедмитрия I с Мариной Мнишек казанский архиепископ Гермоген потребовал крещения будущей царицы по православным канонам, за что его сослали в монастырь, а свадьбу провели с нарушением церковных канонов. После свадьбы о Лжедмитрии I пошла молва как "поганом царе". В мае 1606 г. отступник и чужак был убит в ходе восстания москвичей, вставших за веру православную.
Когда в 1610 г. после ряда поражений царской армии и измены шведов был свергнут и пострижен в монастырь царь Василий Шуйский, к власти пришло боярское правительство во главе с Ф. И. Мстиславским. Бояре снова выступили за приглашение королевича Владислава. Однако, патриарх Гермоген, противившийся свержению Шуйского, настаивал на избрании или князя Голицына, или Ф. Романова. Бояре же подписали договор о приглашении иноземца, но в договоре потребовали гарантий неприкосновенности религии и государственного строя России. Духовенство во главе с патриархом Гермогененом требовали крещения Владислава в "греческую веру".
Заключение договора и сдача Смоленска тяжело подействовало на народ, которому церковь говорила о причастности польской короны и "латинства проклятого" к бедствиям Российского государства. Политика "семибоярщины" вновь оживила миф о добром сыне Ивана Грозного, о Дмитрии. Часть паствы повернула в сторону тушинского самозванца.
Боясь волнений "черни", бояре решились на ввод польско-литовских войск в столицу. На протест патриарха Гермогена ему указали, чтобы он смотрел за церковью и ни во что не вмешивался. Предательство боярами государственных и церковных интересов явилось мощным толчком к делу формирования вооруженного ополчения уже на земской основе. Российские города стали ссылаться и объединяться для борьбы "за православную веру и свои души". Народ стихийно почуял, к чему может привести господство и стране правителей иноземных и иноверных. Обострило народное чувство и то, что даже сомнительный царь Тушинский был зарезан. Оставалось надеяться лишь на свои силы.
Святитель Гермоген благословил "вооружение против поляков".
Позиция церкви и духовенства была тесно связана с патриотическим подъемом. В отписках и грамотах от имени городских миров обязательно присутствовали имена священников.
Пояснення: