Тема: "Внутрішня політика Директорії УНР" Визначити здобутки і втрати
Текст по якому можна знайти здобутки і втрати-
Директорія була органом, який здійснював керівництво повстанням. Після
здобуття перемоги її функції вичерпалися. Попервах Директорія намагалася
зберегти єдність українських політичних сил. 26 грудня вона призначила
уряд УНР (його очолив соціал-демократ Володимир Чехівський), до складу
якого ввійшли представники всіх політичних партій, що об’єдналися в УНС.
Того самого дня Директорія видала програмову декларацію, побудовану на
засадах так званого трудового принципу, згідно з яким влада на місцях мала
належати трудовим радам.
Місцеві ради повинні були організувати вибори на Всеукраїнський Трудовий
конгрес - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР. За інструкцією,
затвердженою Директорією УНР на початку січня 1919 р., вибори на
Трудовий конгрес відбувалися по куріях 1 (селянської, робітничої і «трудової
інтелігенції») у кожній губернії і в ЗУНР.
Відкриттю в Києві Трудового конгресу передувало об’єднання УНР і ЗУНР 2 .
22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал про затвердження злуки
Наддніпрянської Української Народної Республіки та Західноукраїнської
Народної Республіки в єдину соборну Українську Народну Республіку.
Перша сесія Трудового конгресу почалася 23 січня 1919 р. у Київському
оперному театрі. Зібралося близько 400 делегатів, серед яких і 36
представників ЗУНР.
Конгрес затвердив акт про створення єдиної соборної У країни, обговорив
питання владних повноважень, внутрішньої та зовнішньої політики. До
наступної сесії Конгресу верховну владу й оборону держави доручали
здійснювати Директорії УНР. До складу Директорії ввійшов представник від
ЗУНР Євген Петрушевич.
Утім, серед членів Директорії УНР не було згоди щодо зовнішнього
політичного курсу. В. Винниченко й перший голова Ради народних міністрів
В. Чехівський прагнули порозуміння з Москвою, а С. Петлюра обстоював
зближення з Антантою. Щоправда, невдовзі стало зрозуміло, що обидва ці
вектори є однаково безперспективними.
Криза влади поглиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і
С. Петлюрою. Вплив останнього невпинно зростав. Однак реальна влада на
місцях належала виборним отаманам 3 напівпартизанських загонів, з яких
складалися збройні сили УНР.
Такі загони воліли воювати неподалік від рідних осель, а у разі невдачі
розпорошувалися без бою. Деякі отамани переходили зі своїми загонами на
бік більшовиків, інші не бажали визнавати будь-якої влади, крім власної.
1 Розряд виборців за якоюсь ознакою (соціальний стан, майно, національність
тощо).
2 1 листопада 1918 р. на західноукраїнських землях була проголошена
українська держава - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Про неї
детально дізнаєтеся в наступному параграфі.
3 Отаманщина як явище зародилася в Армії УНР наприкінці 1918 р. під час
антигетьманського повстання, коли до регулярних військ масово вливалися
селянські повстанські загони, сформовані різними отаманами. Свавільні дії
таких частин, їхнє небажання підпорядковуватися наказам командування
підривали Директорію зсередини, знесилювали її в боротьбі з
більшовицькими військами.
Під час падіння гетьманського режиму Директорія УHP мала 100-тисячну
армію, а через півтора місяця, перед здачею Києва, чисельність її військ
скоротилася вп’ятеро.
У спогадах сучасників фігурують імена близько 60 повстанських отаманів.
Історики впевнені, що їх було набагато більше. Найвпливовіші серед них —
Никифор Григор’єв (Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина, частина
Катеринославщини), Нестор Махно (Північна Таврія, Катеринославщина),
Зелений (Данило Терпило) (Київщина).
Соціальна політика Директорії була не більше ніж декларацією добрих
намірів. Її члени проголошували відданість інтересам трудящих селян, але
діяли надто нерішуче. Строків і порядку поділу землі не було визначено. На
малоземельному Правобережжі Польща домоглася від Директорії визнання
за поміщиками польського походження статусу іноземних, відтак їхня
власність стала недоторканною. Відданість інтересам робітничого класу теж
була декларативною. Отамани на місцях придушували страйки, забороняли
робітничі організації. розганяли профспілки.
На основі тексту заповніть таблицю «Внутрішня політика Директорії УНР»
за напрямами: соціально-економічна політика, організація оборони,
збереження єдності держави, національне питання.
Война за польское наследство — война, происходившая в 1733—1735 годах между коалициями России, Австрии и Саксонии с одной стороны и Франции, Испании и Сардинского королевства с другой.Поводом послужили выборы короля на польский престол после смерти Августа II (1733). Франция поддерживала кандидатуру Станислава Лещинского, тестя Людовика XV, ранее уже занимавшего польский трон во время Северной войны, Россия и Австрия — саксонского курфюрста Фридриха Августа II, сына покойного короля. Победу одержала антифранцузская коалиция.
По Венскому миру 1738 Фридрих Август был признан польским королём как Август III, а
Лещинский получил герцогство Лотарингию; в обмен Франция признала Прагматическую санкцию, по которой преемницей императора Священной Римской империи Карла VI в наследственных владениях признавалась его дочь Мария Терезия, а императором должен был стать её муж Франц I Стефан, отказавшийся от родной Лотарингии в пользу Станислава.
Самарская губерния образована 1 января 1851 года в соответствии с указом от 6 декабря 1850 года. В состав губернии вошли 3 уезда Оренбургской губернии, 2 заволжских уезда Симбирской губернии и 2 заволжских уезда Саратовской губернии.
После падения крепостного права социально-экономическое развитие края ускорилось. Рост торговли и промышленности был связан со строительством железных дорог и развитием волжского речного транспорта, превращением Самары в крупный транспортный узел, связывавший центр страны с Сибирью и Средней Азией. К концу XIX в. в Самаре было 46 заводов и фабрик, где работало 2,5 тысячи постоянных рабочих.
Самым приметным явлением промышленной архитектуры стал пивоваренный завод. В 1880 через Волгу в районе г. Сызрани был построен и ныне действующий Александровский железнодорожный мост. В 1900 году – первая электростанция. К 1917 году в Самаре уже действовало 90 промышленных предприятий, механическая хлебопекарня. Население Самары достигло 150 тысяч человек.
Особое значение в общественно-политической жизни Самары второй половины XIX в. Имело создание Самарского знамени. Под ним сражались русские и болгарские ополченцы во время русско-турецкой войны 1877 – 1878 гг. И именно оно стало символом славянского братства.
Революционный вихрь 1917 года захватил и перевернул сложившийся в крае жизненный уклад. Различные общественные течения, политические партии и организации функционировали в губернском и уездных центрах, пытались воздействовать на массовое рабочее и крестьянское движение. Октябрьский государственный переворот 1917 года произошёл в городе без единого выстрела. О победе советской власти объявил со сцены цирка-театра «Олимп» (современная филармония) В.В. Куйбышев.
В июне 1918 года советская власть в городе была свергнута соединёнными усилиями городских повстанцев и чехословацкого корпуса из военнопленных австро-венгерской армии. На 4 месяца власть перешла к КОМУЧ – комитету бывших членов учредительного собрания. В этот момент была создана Российская республика из нескольких губерний, занятых чехами, и Самара стала её столицей. 7 октября 1918 года советская власть была восстановлена при отступлении чехов из города и входа туда частей Красной Армии под командованием Василия Чапаева.