Русь и Литва имели не отношения. Усиление великого княжества Литовского пришлось на 13 век, когда княжества Киевской Руси, вконец ослабленные бесконечными войнами друг с другом, стали содрогаться под ударами Золотой Орды. В этот период некоторые южные и западные русские княжества оказались под властью Литвы. Возможно, именно в этот период славянские племена, прежде объединенные в рамках одного государства, распались на три основные группы. Жители северных и восточных княжеств со временем выделились в русский народ, а население остальных княжеств со временем выделилось в украинский и белорусский народы. Поэтому не удивительно, что у всех трех народов имеются общие корни, обычаи, а их языки схожи между собой.
Захват Литвой западных княжеств Руси начался во второй половине 13 века, во времена литовского князя Миндовга. Его сыновья продолжали расширять пределы этого государства, они захватили Полоцкое, Витебское, Минское и Друцкое княжества. Также под их власть попало Полесье, Берестейщина, Волынь и Чернигов, а также часть территорий вокруг Смоленска. В 1362 году в состав Литовского княжества был включен Киев. Со временем захваченные на Руси земли составили 9/10 от всей литовской территории, в это время Великое княжество Литовское раскинулось между Балтийским и Черным морями.
Поэтому не удивительно, что культура, свойственная населению Руси, постепенно начала вытеснять культуру самого литовского народа. Князья Литвы стали брать в жены знатных женщин из русского народа, и со временем древнерусский язык, приобретший уникальное строение и звучание, стал господствующим на территории государства.
Долгое время политика литовских князей по отношению к захваченным землям была достаточно мягкой – местная культура никоим образом не подавлялась, а на местах продолжали править представители династии Рюриковичей. Государственной религией в Литве было язычество, однако и православное христианство не подавлялось. Однако в 1386 году князь Ягайло принял католическую веру, и заключил тесный союз с Польшей.
Когда большая часть русских земель оказалась объединенной под властью Москвы, на востоке сформировалось могущественное государство, с которым Литва в 16 веке несколько раз воевала. Последний конфликт, в который вступили Русь и Литва, кратко именуется Ливонской войной. Хотя для Москвы этот конфликт закончился поражением, и серьезным экономическим кризисом, сама Литва, как самостоятельное государство, перестала существовать, объединившись с Польшей в Речь Посполитую.
Один з героїв стверджує: "Бути людиною — значить бути в гармонії із самим собою, а хто в гармонії з іншими людьми, той — у розладі із собою" .Парадоксальне твердження, бо ми звикли до іншого визначення гармонійного існування людини у цьому бурхливому і спокусливому світі: гармонія повинна охоплювати саму особистість і поширюватися на взаємини із оточуючими.
Реальність найчастіше розчаровує нас саме невідповідністю нашого внутрішнього стану і ставлення до нас близьких і знайомих. Жодна людина у світі, навіть злодій і вбивця, не може сказати про себе відверто: "Я негідник!" Навпаки, здається, що ти ідеал доброчинності, а всі інш тебе не розуміють. Ще не вигадали прилад, який би вимірював добро і зло, що панують у душі людини.
У фантастичному вигаданому світі Оскара Уайльда такий "прилад" з'являється. Портрет, який є втіленням уявлення художника Безіла Холлуорда про ідеал краси, оживає. У зв'язку із цим хотілося б зупинитися на таких поняттях, як краса і життя.
Саме образ Краси є головним у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея". Кожен із героїв так чи інакше пов'язаний із красою. Художник Безіл красу створює своїми руками, адже мистецтво оперує узагальненим поняттям краси. Краса — це однозначно гармонія, яка дарує насолоду. Доріан Грей — втілення земної краси, яка дарує не тільки насолоду, але й страждання. Сібіла Вейн — приклад особистості, яка віддала перевагу красі у земному її прояві. Лорд Генрі — інтелектуал, який вірив, що краса-ідеал може жити не тільки у мистецтві, а й у реальності.
Зупинімося на постаті лорда Генрі, тому що, на наш погляд, його думки, висловлені вголос, стали рушійною силою розвитку подій у романі. Більшість читачів вважає, що Генрі — основне джерело зла у романі, спокусник, який підштовхнув Грея на шлях деградації. Дійсно, лорд відіграв у долі Доріана негативну роль, хоча б тому, що пробудив у ньому пиху. Крім того, парадокси лорда часто звучать двозначно, адже можуть бути розтлумачені по-різному. Генрі — людина не аморальна, проте його зауваження щодо сумління, яке, на його думку, є аналогом боягузтва, сімейного життя, дружби, кохання доходять до межі непристойності. Народжені досвідом спілкування з людьми, наповнені іронією розумної, проникливої людини, вони були неадекватно засвоєні юнаком, що в дійсності був позбавлений інтелекту. Об'єктивно окремі елементи філософії лорда Генрі викликають подив, іноді створюється враження, що він заперечує не тільки сучасну мораль, алей загальнолюдські етичні норми, хоча сам не порушує їх.
Для письменника цей образ був важливим, оскільки лорд не приймає свій "обмежений і непристойний вік з його грубо-чуттєвими втіхами і грубо-примітивними прагненнями". Деякі висловлювання Генрі, легкі, грайливі на перший погляд, відображають усвідомлення гіркої дійсності: сучасне суспільство не потребує талановитих людей, краса і мораль чужі йому.
Лорд Генрі оспівував красу так само, як і Безіл. Проте лорд Генрі намагався віднайти красу не тільки у мистецтві, але у реальному житті. Його взаємини із Доріаном — це своєрідний експеримент. Ми розуміємо, що Генр не передбачив жалюгідних наслідків свого експерименту.
Коли лорд вперше побачив хлопця, він звернув увагу на його прекрасне обличчя і ... прекрасну душу. Доріан ототожнював моральну і фізичну красу, яка панувала у мистецтві.
Русь и Литва имели не отношения. Усиление великого княжества Литовского пришлось на 13 век, когда княжества Киевской Руси, вконец ослабленные бесконечными войнами друг с другом, стали содрогаться под ударами Золотой Орды. В этот период некоторые южные и западные русские княжества оказались под властью Литвы. Возможно, именно в этот период славянские племена, прежде объединенные в рамках одного государства, распались на три основные группы. Жители северных и восточных княжеств со временем выделились в русский народ, а население остальных княжеств со временем выделилось в украинский и белорусский народы. Поэтому не удивительно, что у всех трех народов имеются общие корни, обычаи, а их языки схожи между собой.
Захват Литвой западных княжеств Руси начался во второй половине 13 века, во времена литовского князя Миндовга. Его сыновья продолжали расширять пределы этого государства, они захватили Полоцкое, Витебское, Минское и Друцкое княжества. Также под их власть попало Полесье, Берестейщина, Волынь и Чернигов, а также часть территорий вокруг Смоленска. В 1362 году в состав Литовского княжества был включен Киев. Со временем захваченные на Руси земли составили 9/10 от всей литовской территории, в это время Великое княжество Литовское раскинулось между Балтийским и Черным морями.
Поэтому не удивительно, что культура, свойственная населению Руси, постепенно начала вытеснять культуру самого литовского народа. Князья Литвы стали брать в жены знатных женщин из русского народа, и со временем древнерусский язык, приобретший уникальное строение и звучание, стал господствующим на территории государства.
Долгое время политика литовских князей по отношению к захваченным землям была достаточно мягкой – местная культура никоим образом не подавлялась, а на местах продолжали править представители династии Рюриковичей. Государственной религией в Литве было язычество, однако и православное христианство не подавлялось. Однако в 1386 году князь Ягайло принял католическую веру, и заключил тесный союз с Польшей.
Когда большая часть русских земель оказалась объединенной под властью Москвы, на востоке сформировалось могущественное государство, с которым Литва в 16 веке несколько раз воевала. Последний конфликт, в который вступили Русь и Литва, кратко именуется Ливонской войной. Хотя для Москвы этот конфликт закончился поражением, и серьезным экономическим кризисом, сама Литва, как самостоятельное государство, перестала существовать, объединившись с Польшей в Речь Посполитую.
Объяснение:
Один з героїв стверджує: "Бути людиною — значить бути в гармонії із самим собою, а хто в гармонії з іншими людьми, той — у розладі із собою" .Парадоксальне твердження, бо ми звикли до іншого визначення гармонійного існування людини у цьому бурхливому і спокусливому світі: гармонія повинна охоплювати саму особистість і поширюватися на взаємини із оточуючими.
Реальність найчастіше розчаровує нас саме невідповідністю нашого внутрішнього стану і ставлення до нас близьких і знайомих. Жодна людина у світі, навіть злодій і вбивця, не може сказати про себе відверто: "Я негідник!" Навпаки, здається, що ти ідеал доброчинності, а всі інш тебе не розуміють. Ще не вигадали прилад, який би вимірював добро і зло, що панують у душі людини.
У фантастичному вигаданому світі Оскара Уайльда такий "прилад" з'являється. Портрет, який є втіленням уявлення художника Безіла Холлуорда про ідеал краси, оживає. У зв'язку із цим хотілося б зупинитися на таких поняттях, як краса і життя.
Саме образ Краси є головним у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея". Кожен із героїв так чи інакше пов'язаний із красою. Художник Безіл красу створює своїми руками, адже мистецтво оперує узагальненим поняттям краси. Краса — це однозначно гармонія, яка дарує насолоду. Доріан Грей — втілення земної краси, яка дарує не тільки насолоду, але й страждання. Сібіла Вейн — приклад особистості, яка віддала перевагу красі у земному її прояві. Лорд Генрі — інтелектуал, який вірив, що краса-ідеал може жити не тільки у мистецтві, а й у реальності.
Зупинімося на постаті лорда Генрі, тому що, на наш погляд, його думки, висловлені вголос, стали рушійною силою розвитку подій у романі. Більшість читачів вважає, що Генрі — основне джерело зла у романі, спокусник, який підштовхнув Грея на шлях деградації. Дійсно, лорд відіграв у долі Доріана негативну роль, хоча б тому, що пробудив у ньому пиху. Крім того, парадокси лорда часто звучать двозначно, адже можуть бути розтлумачені по-різному. Генрі — людина не аморальна, проте його зауваження щодо сумління, яке, на його думку, є аналогом боягузтва, сімейного життя, дружби, кохання доходять до межі непристойності. Народжені досвідом спілкування з людьми, наповнені іронією розумної, проникливої людини, вони були неадекватно засвоєні юнаком, що в дійсності був позбавлений інтелекту. Об'єктивно окремі елементи філософії лорда Генрі викликають подив, іноді створюється враження, що він заперечує не тільки сучасну мораль, алей загальнолюдські етичні норми, хоча сам не порушує їх.
Для письменника цей образ був важливим, оскільки лорд не приймає свій "обмежений і непристойний вік з його грубо-чуттєвими втіхами і грубо-примітивними прагненнями". Деякі висловлювання Генрі, легкі, грайливі на перший погляд, відображають усвідомлення гіркої дійсності: сучасне суспільство не потребує талановитих людей, краса і мораль чужі йому.
Лорд Генрі оспівував красу так само, як і Безіл. Проте лорд Генрі намагався віднайти красу не тільки у мистецтві, але у реальному житті. Його взаємини із Доріаном — це своєрідний експеримент. Ми розуміємо, що Генр не передбачив жалюгідних наслідків свого експерименту.
Коли лорд вперше побачив хлопця, він звернув увагу на його прекрасне обличчя і ... прекрасну душу. Доріан ототожнював моральну і фізичну красу, яка панувала у мистецтві.
Объяснение: