Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
В середине XVI века на японских островах завязалась оживленная торговля с европейцами. В 1542 году тампоявились португальцы, а в 1580-м — испанцы. В Японию европейские купцы, пираты и миссионерыпривозили изделия из Китая (главным образом, шёлк), европейское огнестрельное оружие. Оттуда жевывозилось золото, серебро и невольники. Появившись в Японии вместе с купцами иезуиты (ФранцискКсаверий и др.) стали проповедовать католичество, имевшее вначале успех. Феодалы о. Кюсю не толькопринимали у себя иезуитов, давали им разрешение на свободную проповедь, на открытие школ и церквей,но и более того — принимали христианство сами и обращали в него своих вассалов. Они надеялисьпривлечь в свои порты побольше торговых кораблей, а главное — увеличить запасы необходимого имогнестрельного оружия. И сама поддержка европейцев могла сыграть большую роль в их борьбе с другимифеодалами.Появление европейцев на японских островах не только обострению междоусобных войнфеодалов, давало толчок развитию морской торговли, но и вызывало опасность подчинения Японииевропейскими колонизаторами, ведь испанцы и португальцы принимали участие в междоусобных войнах настороне южных феодалов. В реальности европейской угрозы японцы могли убедиться на примерезахваченных испанцами Филиппин. Существовала также и ощутимая опасность от маньчжуров, подчинившихсвоей власти Китай и Корею.Главной причиной закрытия страны стало внутреннее положение в стране. Развитие внешней торговли в XV—XVI вв. вызвало рост прослойки богатых горожан в морских портах. Их влияние, обусловленное огромнымибогатствами, стало настолько значительным, что грозило подорвать и сами устои феодального строя.Поэтому феодалам для сохранения своего положения было необходимо нанести удар могуществу этойторговой буржуазии — запретить ей заниматься внешней торговлей. Торговля с иностранцами быламонополизирована компанией, не только созданной и контролируемой правительством сёгуна, но иорганизованной с прямым участием правительства в качестве пайщика, а это лишало источника обогащенияи торговое сословие, и южных феодалов.Борьба сёгуната против иностранного влиянияЯпонское изображениебританского фрегата«Фаэтон», посетившегоНагасаки в 1808 г.После смещения чиновников, виновных в связях с иностранцами, и подтверждения указа о запрещениимиссионерской деятельности токугавское правительство перешло к решительным действиям — несколькохристиан были казнены, а в 1614 году особым указом было введено полное и безоговорочное запрещениеиноземной религии. В 1630 году прекращён ввоз европейских книг, а также китайских, где имелось малейшееупоминание о христианстве.Под страхом смертной казни с 1636 года японцам запрещалось покидать территорию своей страны безособой правительственной санкции, а также строить большие суда, пригодные для дальних плаваний.Иностранные же купцы давали специальное обязательство заниматься только торговлей.После подавления симабарского восстания крестьян-католиков сёгунат рядом указов окончательно«закрывает» страну для иностранцев, стремясь пресечь любое иностранное влияние. В 1638 году по указуТокугава из страны высылаются все португальцы, на испанцев репрессии были распространены ещёраньше. Все контакты с западным миром были монополизированы голландцами-кальвинистами, особоеположение которых в стране было обеспечено их в подавлении восстания католиков. Два раза вгод был разрешён заход корейских и китайских судов лишь в один порт в стране — Нагасаки.Сведения о западных науках и культуре проникали в Японию под видом рангаку через голландскую торговуюфакторию на насыпном островке Дедзима в гавани Нагасаки. Изоляционистская политика позволяла сёгунамнадзирать за торговлей с Кореей и Китаем, сводить к минимуму миссионерскую деятельность католическихсвященников и не допускать колонизации островов европейцами.Своеобразной брешью в устройстве сакоку были визиты в Японию русских торговцев и мореплавателей —таких, как Павел Лебедев-Ласточкин (1778), Николай Резанов (1807) и Василий Головнин (1811); последнийиз них был задержан на острове Кунашир и провёл в японском плену два года. Недовольство правительствавызывали также участившиеся случаи захода в японские гавани английских (фрегат «Фаэтон») и французских(Лаперуз) судов. Это привело к ужесточению политики сакоку.Крах политики СакокуВ 1825 году вышел указ, требовавший открывать стрельбу по любому западному кораблю, который появитсявблизи японских берегов.Сочетание внешних факторов привело в середине XIX века к росту интереса европейских стран, и особенноСША, к открытию торговли с Японией[1]:Открытие в 1842 году цинского Китая для торговли с Европой и США[2], вкупе с присоединением Калифорниик США в 1850, создало постоянный поток морских перевозок между Северной Америкой и Азией.Дополнительно, китобойная индустрия США, успешно развертывавшая свои операции в северной частиТихого океана с середины 18 века, нуждалась в безопасных гаванях в случаях кораблекрушений, инадежных станциях дозаправки;Происходивший параллельно переход от парусного флота к паровому, основанному на сжигании угля,привел к росту потребности американских торговцев в промежуточных базах, где торговые суда моглидозагрузиться углем и провизией во время длительного перехода из США в Китай. Сочетание выгодногогеографического положения и слухов о наличии значительных запасов угля в Японии сделали открытиеяпонских портов для торговли с США приоритетным в глазах американского правительства;Наконец, постоянный поток американских моряков, оказавшихся на берегах Японии из-за кораблекрушенийи подвергавшихся плохому обращению со стороны японцев, побуждал правительство США к установлениюпрямых дипломатических отношений с Японией.
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення: