Християнська Церква (грец. Ἐκκλησία, дослівно — Зібрання або покликані) — у християнському розумінні це спільнота людей, які сповідують Ісуса Христа Богом від рабства дияволу і гріху.
Слідом за св. Павлом[1], християни вважають Церкву «Тілом Ісуса Христа», зокрема через Таїнство Причастя Тіла і Крові Господньої — таїнство єднання віруючих з Христом.[2]
Розділ християнського богослов'я, що розвиває вчення про церкву називається еклезіологією. Християнське богослов'я розглядає Церкву у єдності земної (видимої) та небесної (невидимої)[2][3]. Під земною церквою розуміють всіх християн, що живуть на землі, а також ієрархічну структуру церкви. Головою небесної церкви є Ісус Христос, як її засновник, до неї входять також святі християни, що відійшли у вічне блаженство, янголи та Діва Марія.
Церква розглядається християнами як найважливіший та необхідний інститут християнства. Відповідно до вчення Кипріана іння душі поза церквою вважається неможливим (лат. Extra Ecclesiam nulla salus — поза церквою нема іння). В цьому аспекті Церква стає предметом християнської віри, зокрема Нікейський символ віри, що сповідується католицькою, православною та більшістю протестантськими церквами, включає такі слова:
Вірую в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву
1. Рабочие, крестьяне и другие революционные слои выступили недостаточно активно для свержения самодержавия. Движения различных движущих сил революции было разрозненным. 2. Армия, несмотря на 437 (в том числе 106 вооруженных) антиправительственных выступлений солдат и матросов в целом осталась на стороне царского режима. 3. Либеральное движение и социальные слои, на которые оно опиралось, после Манифеста 17 октября питали иллюзии о возможности достижения своих целей мирными, в том числе парламентскими, средствами и выступали вместе с рабочими и крестьянами лишь до осени 1905 г. 4. Недостаточный размах приняло национально-освободительное движение. 5. Большую царизму оказали иностранные капиталисты, боявшиеся потери своих капиталовложений в России и распространения революции на Западную Европу. Иностранный заём 1906 г. в 843 млн. руб царское правительство от финансового банкротства и укрепил его положение царизму и заключение мира с Японией.
Християнська Церква (грец. Ἐκκλησία, дослівно — Зібрання або покликані) — у християнському розумінні це спільнота людей, які сповідують Ісуса Христа Богом від рабства дияволу і гріху.
Слідом за св. Павлом[1], християни вважають Церкву «Тілом Ісуса Христа», зокрема через Таїнство Причастя Тіла і Крові Господньої — таїнство єднання віруючих з Христом.[2]
Розділ християнського богослов'я, що розвиває вчення про церкву називається еклезіологією. Християнське богослов'я розглядає Церкву у єдності земної (видимої) та небесної (невидимої)[2][3]. Під земною церквою розуміють всіх християн, що живуть на землі, а також ієрархічну структуру церкви. Головою небесної церкви є Ісус Христос, як її засновник, до неї входять також святі християни, що відійшли у вічне блаженство, янголи та Діва Марія.
Церква розглядається християнами як найважливіший та необхідний інститут християнства. Відповідно до вчення Кипріана іння душі поза церквою вважається неможливим (лат. Extra Ecclesiam nulla salus — поза церквою нема іння). В цьому аспекті Церква стає предметом християнської віри, зокрема Нікейський символ віри, що сповідується католицькою, православною та більшістю протестантськими церквами, включає такі слова:
Вірую в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву
Объяснение:
2. Армия, несмотря на 437 (в том числе 106 вооруженных) антиправительственных выступлений солдат и матросов в целом осталась на стороне царского режима.
3. Либеральное движение и социальные слои, на которые оно опиралось, после Манифеста 17 октября питали иллюзии о возможности достижения своих целей мирными, в том числе парламентскими, средствами и выступали вместе с рабочими и крестьянами лишь до осени 1905 г.
4. Недостаточный размах приняло национально-освободительное движение.
5. Большую царизму оказали иностранные капиталисты, боявшиеся потери своих капиталовложений в России и распространения революции на Западную Европу. Иностранный заём 1906 г. в 843 млн. руб царское правительство от финансового банкротства и укрепил его положение царизму и заключение мира с Японией.